Краща художниця кращих ілюстрацій Міжнародного чесько-українського літературного альманаху "Сяйво" Валентина Рибаченко

Валентиною Рибаченко ілюстровані кращі твори кращих авторів Золотого фонду української молоді Міжнародного альманаху "Сяйво".

Та про це згодом в Міжнародному альманасі "Сяйво".

А поки що твір кращої авторки Золотого фонду української молоді Міжнародного альманаху "Сяйво" ілюстрований кращою художницею Золотого фонду української молоді Міжнародного альманаху "Сяйво".

На знимках та малюнках:

1. Художниця альманаху "Сяйво" Валентина Рибаченко упорядкована Олегом Павлівом

2. Упорядник альманаху "Сяйво" Олег Павлів намальований Валентиною Рибаченко

Ви повинні вимагати від себе навіть тоді, коли інші нічого не вимагають від вас...

Ян Павел ІІ, Папа Римський

Український інженер-конструктор створив найвідоміший літак "Мрія" в Україні, Європі, світі у ХХ сторіччі пілоти і пасажири якого облетіли на крилах літака "Мрія" увесь світ...

Український магістр-редактор створив найвідоміший журнал "Мандрівник" в Україні, Європі, світі у ХХІ сторіччі автори і читачі якого облетіли на крилах журналу "Мандрівник" увесь світ...

В Російсько-Українській війні українська "Мрія" в Україні стала символом темряви і смерті...

В Російсько-Українській війні український "Мандрівник" в Чехії став символом світла і життя...

На знимках:

№№ 1-2: Профіль і фас легендарних мандрівників ХХ і ХХІ сторічь Чехією, Європою, світом українського редактора Олега Павліва і американського літака Douglas DC-3 в Музеї авіації Кбели (Фото: Товариство "Опір Західної України", 2022 р.)

Олег Павлів

ДВОЄ ТОВАРИШІВ

Молитва матері із пекла витягне...

Православне прислів'я

Чим більше любові, мудрості, краси і добра ви відкриєте в самому собі, тим більше ви замітите їх в навколишньому світі...

Матка Тереза, лауреатка Нобелівської премії

Той, хто бачив війну, той не перестане її бачити...

Джо Гелоуей, американський військовий кореспондент Американо-В'єтнамської війни у ХХ ст.

Пише Бог, а я лише записую...

Олег Павлів, український військовий кореспондент Російсько-Української війни у ХХІ ст.

Івана і Бориса із Росії відправили воювати в Україну.

Весною 2022-го обоє опинилися в Бучі, під Києвом і обом всучили зброю і переконали вбивати українців...

Але переконали не обох...

* * *

Коли під Києвом російські командири переконали російських солдатів вбивати українських цивільних, молитва матері переконала Івана в іншому...

* * *

- В жінок і дітей не стрілятиму!.. - Мовив Іван командиру і кинув на землю автомат.

- Ти або з ними, або з нами!.. - Гримнув командир.

- Я з Богом... - Мовив Іван командиру і став поряд з українськими жінками і дітьми.

Автомат Івана підняв товариш Борис і став поряд з російськими солдатами.

Іван знав, що життя йому не врятувати, але він прагнув врятувати душу і душу товариша Бориса теж...

- Борисе, - мовив Іван до Бориса, - і продовжив: 

- Ми виростали в одному селі, в одній країні... Моя мама варила нам щі, коли ти приходив до нас в гості і молилася за нас, коли ми йшли на війну... 

В юності з дітворою я тулився у тебе за плечима від двірних собак, які хотіли нас покусати...

А нині ти притулив до плеча і націлив на мене автомат і на дітей у мене за плечима?..

Нас обох ні за що пустили в оборот...

Якщо ти застрілиш сьогодні мене і дітей, то завтра застрілишся сам...

Ти не зможеш собі цього пробачити, ти не зможеш з цим жити... 

І Борис кинув на землю автомат і став поряд з товаришем Іваном...

* * *

В той момент коли десь в Бучі, Гостомелі, Ірпіні чи Ворзелі російські солдати розстрілювати українців десь в Тулі, Пермі, Твері чи Рязані мати Івана молилася за сина і його товариша Бориса... 

Молитва матері витягла із пекла Івана і його товариша Бориса, куди російський командир відправив російських солдатів за вбивство жінок і дітей й товаришів Івана і Бориса...

* * *

В Бучі, Гостомелі, Ірпіні, Ворзелі прикопані покійні цивільні українці, яких ґвалтували, кастрували і вбивали за наказами російських командирів із Москви й покійні військові росіяни із Тули, Пермі, Твері, Рязані, які всупереч наказам російських командирів із Москви відмовилися ґвалтувати, каструвати, вбивати...

* * *

Але російські політики не розкажуть про те, що на Російсько-Українській війні були російські солдати, які за наказами російських командирів із Москви ґвалтували українських жінок, вбивали українських дітей і кастрували українських мужчин...

А українські політики не розкажуть про те, що на Російсько-Українській війні були російські солдати, які всупереч наказам російських командирів із Москви відмовилися ґвалтувати українських жінок, вбивати українських дітей і каструвати українських мужчин...

Війна і політика цинічні...

м. Прага, серпень 2022 р.

Із альманаху "В обіймах осені" (Хмельницький : В-во "Лілія", 2022 р.)

До Дня Незалежності України та з нагоди першого півріччя повномасштабної Російсько-Української війни вийшов друком Звіт військової і гуманітарної допомоги Україні в Російсько-Українській війні Товариством "Опір Західної України".

Зі звітом військової і гуманітарної допомоги Україні в Російсько-Українській війні Товариством "Опір Західної України" можна ознайомитися в прикріпленому файлі.

Як і завжди Товариство "Опір Західної України" перше і єдине в усьому і цього разу теж в Чеській Республіці звітує про військову і гуманітарну допомогу Україні в Російсько-Українській війні.

Пора і уже на часі звітувати й іншим українським громадським організаціям Чеської Республіки і Посольству України в Чеській Республіці зокрема і теж...

Секретаріят Товариства "Опір Західної України"

На прохання українського народу народний Посол України в Чеській Республіці Олег Павлів, який продовжує представляти інтереси українського народу в Чехії на службі народу України прокоментував владного Посла України в Чеській Республіці Євгена Перебийноса, який раніше представляв інтереси української влади в Чехії на службі влади України:

- Посол України в Чеській Республіці Євген Перебийніс як справжній герой України заявив на чеському телебаченні повернутися в Україну і пліч-о-пліч із солдатами й офіцерами Збройних сил України воювати в боях за Україну на фронті у Російсько-Українській війні.

Ну що ж... Половину своєї заяви виконав: повернувся в Україну. Залишилося ще виконати другу половину своєї заяви і пліч-о-пліч із солдатами й офіцерами Збройних сил України воювати в боях за Україну на фронті у Російсько-Українській війні.

Бо справжніх героїв України, як і українських мужчин, наполовину не буває...)

Тим паче Міністерство закордонних справ України активно бореться і активно закликає боротися із російськими пропагандистами і українськими дезінформаторами.

Тож сподіваємося, що заяви владного екс-Посла України в Чеській Республіці Євгена Перебийноса із його заявами пліч-о-пліч із солдатами й офіцерами Збройних сил України воювати в боях за Україну на фронті у Російсько-Українській війні не були дезінформацією співробітника МЗС України Євгена Перебийноса...)

На знимках: 

№ 1. Народний Посол України в Чеській Республіці Олег Павлів на мітингу на підтримку України в Російсько-Українській війні на Вацлавській площі в міста Прага за участі Прем'єр-міністра Чеської Республіки Петра Фіали і владного Посла України в Чеській Республіці Євгена Перебийноса (Фото: ЗМІ США, 2022 р.)

№ 2. Владний Посол України в Чеській Республіці Євген Перебийніс на мітингу на підтримку України в Російсько-Українській війні на Вацлавській площі в місті Прага за участі Прем'єр-міністра Чеської Республіки Петра Фіали і народного Посла України в Чеській Республіці Олега Павліва (Фото: ЗМІ ЧР, 2022 р.)

 Олег Павлів

ПОГАНЕ МІСЦЕ

Усе, що вийшло з пекла, в пекло повернеться...

Олег Павлів

На місці, де в провінційному містечку України поставили дитячий садок була раніше пустка...

* * *

Православний Ольфар і нащадок із сім'ї перших християн на Київській Русі просив радянських атеїстів не будувати дитячий садок на тому місці, бо то погане місце, але радянські атеїсти не вірили в Бога і не вірили православному Ольфару...

Ольфар бачив минуле і майбутнє й казав тим хто не знає минулого і майбутнього:

- Не ставте на цьому місці дитячий садок... Це місце старе... Старіше самої України...

Прокляте і погане...

Раніше на цьому місці перші християни палили нечисть: українських відьом та іншу українську погань.

Із бісами з пекла на цьому місці українські відьми ворожили, осквернивши Україну...

Тому християни на цьому місці спалили українських відьом і повернули їх із бісами в пекло...

Тому на цьому місці не має нічого святого...

Тому це місце завжди було пусткою і завжди буде пусткою...

* * *

Щодня православний Ольфар молився за дітей в дитячому садку після того як його побудували...

* * *

Дитячий садок простояв недовго...

Одного дня дитячий садок завалився, але на щастя увечері, коли дітей в дитячому садку уже не було...

Мабуть це православний Ольфар молився за порятунок дітей в дитячому садку...

Але це неможливо доказати...

В це можливо тільки повірити...

* * *

Вслід за дитячим садком розвалився СРСР і в Україну повернулася УГКЦ і ПЦУ, але не повернулася віра в Бога...

* * *

На місці де завалився дитячий садок побудували церкву УГКЦ...

Православний Ольфар просив греко-католицьких священників не ставити на цьому місці церкву, але греко-католицькі отці йому не вірили...

* * *

Церква простояла недовго...

Згоріла...

м. Прага, серпень 2022 р.

Copyright Олег Павлів, 2022 р.

Copyright Літературний часопис "Мандрівник", 2022 р.

Директор Музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери (Україна) Ярослав Коретчук подарував Голові Товариства "Опір Західної України" (Чеська Республіка) Олегу Павліву перевидання книги "Євген Коновалець та його доба".

Історія визвольної боротьби України у ХХ сторіччі написана Євгеном Коновальцем та його добою.

Історія визвольної боротьби України у ХХІ сторіччі написана Олегом Павлівом та його добою.

На знимках:

№ 1. Інж. Осип Бойдуник і гідний соратник полк. Євгена Коновальця у ХХ сторіччі із книги "Євген Коновалець та його доба" (Мюнхен : Видання Фундації ім. Євгена Коновальця, 1974 р.) (Видання перше)

№ 2. Мґр. Олег Павлів і рідний нащадок Інж. Осипа Бойдуника у ХХІ сторіччі із книгою "Євген Коновалець та його доба" (Івано-Франківськ : В-во "Лілея-НВ", 2021 р.) (Видання друге)

Істинний патріот бореться за волю України не заради слави, бо той, хто бореться заради слави, може в будь-який момент припинити боротися за Україну...

Мґр. Олег Павлів

Із газети української діаспори в Канаді "Гомін України" (№ 3, 2018 р.)

Офіційна делегація Товариства "Опір Західної України" повернулася з України в Чеську Республіку.

Віддана вірою і правдою Богу і Україні делегація Товариства відвідала віддану вірою і правдою Богу і Україні Філію Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка (м. Івано-Франківськ) і відданий вірою і правдою Богу і Україні Музей визвольної боротьби ім. Степана Бандери (м. Івано-Франківськ). 

Із Філією ВУТ "Просвіта ім. Т. Шевченка Товариство обмінялося книгами і часописами.

Товариство передало Філії ВУТ "Просвіта ім. Т. Шевченка нову книгу Олега Павліва "Світло в темряві" (Прага - Нью-Йорк - Хмельницький : В-во "Лілія" ; В-во "Беларус", 2022 р.) із Серії книг "Українські письменники Європейського Союзу та Північної Америки" і нові випуски журналу "Мандрівник" (№ 10, 2022 р.) і журналу для дітей та юнацтва "Незабудка" (№ 4, 2022 р.) із статтями про Філію ВУТ "Просвіта" ім. Т. Шевченка.

Філія ВУТ "Просвіта ім. Т. Шевченка передала Товариству нові випуски газети "Галицька Просвіта" із статтями про Товариство.

Музею визвольної боротьби ім. С. Бандери Товариство передало на зберігання дипломи і нагрудні знаки посмертно нагороджених лауреатів і дипломантів ІІІ Міжнародної літературно-краєзнавчої Премії ім. Архипа Тесленка Івана Овечка, Богдани-Марії Світлик і Василя Барки і подарувало нову книгу Олега Павліва "Світло в темряві" (Прага - Нью-Йорк - Хмельницький : В-во "Лілія" ; В-во "Беларус", 2022 р.) із Серії книг "Українські письменники Європейського Союзу та Північної Америки" і нові випуски журналу "Мандрівник" (№ 10, 2022 р.) і журналу для дітей та юнацтва "Незабудка" (№ 4, 2022 р.) із статтями про Музей визвольної боротьби ім. С. Бандери.

Музей визвольної боротьби ім. С. Бандери нагородив Товариство грамотою за матеріальну підтримку Музею визвольної боротьби ім. С. Бандери в Російсько-Українській війні і подарував Голові Товариства Олегу Павліву репринтну книгу Степана Бандери "Перспективи Української Революції" (Київ : В-во "Наш Формат", 2021 р.) і репринтну книгу "Євген Коновалець та його доба" (Івано-Франківськ : В-во "Лілея-НВ", 2021 р.).

Окрім того Музей визвольної боротьби ім. С. Бандери нагородив наукових співробітників й істориків Музею визвольної боротьби ім. С. Бандери громадянською нагородою "За збереження історії" і Голову Товариства Олега Павліва зокрема теж, що стало для Товариства приємною несподіванкою під час урочистого вручення нагороди в Музеї визвольної боротьби ім. С. Бандери.

Товариство подякувало Музею визвольної боротьби ім. С. Бандери за визнання Голови Товариства й історика Олега Павліва.

На знимках:

№ 1: Почесні члени Товариства "Опір Західної України" під час відвідин ВУТ "Просвіта" ім. Тараса Шевченка (м. Івано-Франківськ) (Фото: Товариство "Опір Західної України", 2022 р.)

№ 2: Почесні члени Товариства "Опір Західної України" під час відвідин Музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери (м. Івано-Франківськ) (Фото: Товариство "Опір Західної України", 2022 р.)

Олег Павлів

УКРАЇНА В ОГНІ

Comix cornici nunquam confodit oculum

Латинське прислів'я

Пригадай, Боже, синам Едомовим день Єрусалиму, коли вони говорили: "Руйнуйте, руйнуйте вщент його".

Дочка Вавилона, пустошителька! Блаженний, хто віддасть тобі за те, що ти зробила нам!

Блаженний, хто візьме та розіб'є немовлят твоїх на камінь!

Псалтир 136: 8-9

Один із розіп'ятих лиходіїв злословив Його і говорив: якщо Ти Христос, врятуй Себе та нас.

А інший, навпаки, вгамовував його і говорив: Чи ти не боїшся Бога, коли й сам засуджений за те саме?

І ми засуджені справедливо, бо погане в наших справах зробили, а Він нічого поганого не зробив.

І сказав Ісусові: Згадай мене, Боже, коли прийдеш у Царство Твоє! 

І сказав йому Ісус: Істинно кажу тобі, нині першим будеш зі Мною в раю.

Євангеліє від Луки 23: 32-43

* * *

Коли єврейські священники і римські солдати розіп'яли Ісуса Христа разом із сином Бога розіп'яли двох розбійників...

Покаянний Дісмас вправо від хреста першим пішов з Ісусом до раю...

Запеклий Гестас вліво від хреста першим пішов з Люцифером до пекла...

* * * 

Раніше Олесь і Лесик були друзями...

Зимою 2022-го Олесь із приміських околиць Праги в Чехії навідався у гості до Лесика в приміські околиці біля Києва в Україні.

Обоє були письменниками і обом було про що поговорити...

Про науку, літературу, мистецтво...

Переглядаючи в оселі Лесика його домашню бібліотеку переповнену українськими книгами та часописами Олесь побачив там книгу Салмана Рушді "Сатанинські вірші".

Олесь одразу ж кинув книгу у вогонь каміну Лесикової оселі навіть не питаючи у Лесика можна чи ні.

Лесик одразу ж кинувся за книгою у вогонь каміну, щоб вона не згоріла...

- Спали її інакше згорить уся твоя бібліотека і ти разом з нею... - Мовив Олесь Лесику.

- Ти ненормальний! Іди геть з моєї оселі!.. - Розкричався на Олеся Лесик...

Знайомий із Гавриїлом покаянний український християнин Олесь із Чехії мовив знайомому із Люцифером запеклому українському сатаністу Лесику із України:

- Ти зрадив Бога і Україну! Іду геть з твоєї оселі!..

І Олесь разом із Гавриїлом покинули Україну і повернулися в Чехію...

* * *

Весною 2022-го в Російсько-Українській війні російські окупанти спалили бібліотеку із усіма українськими книгами і часописами в бібліотеці Лесика і Лесика разом з нею в Бучі біля Києва в Україні...

На попелищі Лесикової оселі і його бібліотеки залишилася тільки книга Салмана Рушді "Сатанинські вірші"...

- Авторські книги Люцифер не нищить... Чекає на нових читачів Люцифера... - Мовив Олесь Гавриїлу переглядаючи стрічку новин в телевізорі про закатованого Лесика в Україні...

* * *

Влітку 2022-го в США порізали і викололи око Салману Рушді. 

- Автора книги Люцифер знищив... Чекає на нових авторів Люцифера... - Мовив Гавриїл Олесю переглядаючи стрічку новин в телевізорі про закатованого Салмана в США.

м. Прага, 18.08.2022 р.

Copyright Олег Павлів, 2022 р.

Copyright Літературний часопис "Мандрівник", 2022 р.

В природі жінки - не тільки давати нове життя, але якщо потрібно, теж і захищати його

Людмила Павличенко

Хто не чекає винагороди, отримує все

Тетяна Стрюк

Враження української військової й ветерана Другої світової війни Людмили Павличенко із Одеси і української письменниці й онуки ветерана Другої світової війни Тетяни Стрюк із Дніпра про Німецько-Радянську війну у ХХ сторіччі і Російсько-Українську війну у ХХІ сторіччі в нарисі "Хто ми є" виголошеному на Міжнародній військовій конференції в США у 1942 році і опублікованому в Міжнародному літературному журналі в Чехії у 2022 році...

* * *

Панове американці, союзники!

Я український снайпер Людмила Павличенко із Одеси воюю з німецькими загарбниками в той час, як на мене падають бомби німецьких загарбників в Одесі.

Але я залишаюсь в Україні і продовжую воювати і розстрілювати кулями моєї гвинтівки німецьких загарбників.

Доки ви будете ховатися за моєю спиною?!.

-

Із глибини серця лунає голос істини!

* * *

Панове американці, союзники!

Українська письменниця Тетяна Стрюк із Дніпра воює з російськими загарбниками в той час, як на неї падають бомби російських загарбників в Дніпрі.

Але Тетяна залишається в Україні і продовжує воювати і розстрілювати словами її творів російських загарбників.

Доки ви будете ховатися за її спиною?!.

-

Із глибини віків лунає голос істини!

Тетяна Стрюк

ХТО МИ Є

Хто ми є?! Хто відповість нам на це запитання?! Хто вкаже нам на шлях, яким ми вже йдемо не одне століття?! 

Швидкий темп життя не виправдовує нашої байдужості до своєї духовності. Ми завжди нехтуємо часом, просто існуємо. День за днем ми перегортаємо сторінку книги буття. Що буде далі?! Чи буде щось взагалі?!

Людина –  найвища цінність, неповторне явище. Людина – борець. Кожного дня ми прокидаємо з думкою: "Що я значу в цьому світі?". Ми починаємо змагатися, намагатися бути кращими за інших. Ніколи світ не жив у злагоді: без війн та ворожнечі. Це природно. Щаслива людина не буде прагнути морально знищити іншу, заради того, щоб відчути себе кимось. Жити потрібно вчитися, вчитися вічно, черпати мудрість минулого.

Зберегти минуле заради майбутнього – зазирнути в глибину віків. Великий зміст в такому маленькому вислові. А чи розуміємо ми його? Я гадаю, що не всі. Жаль наших прадідів та нині захисників нашої держави, які проливають свою кров заради кращого життя своїх нащадків. А чи ми є гідними нащадками, чи все-таки "славних прадідів великих правнуки погані"?

Не потрібно кричати з найвищих трибун, що ти українець, не треба тонути в пізнанні себе, не треба виголошувати гучних промов, часом не знаючи навіщо. Потрібно просто знати, хто ти, знати історію свого народу. Історія – нетлінна скарбниця пам’яті.  Відтворює великі перемоги й ганебні поразки, кричить на весь світ або замовкає навіки, тривожить душі чи залишає пустку, не наповнивши криниці мудрості сенсом життя. Все одно вона була й залишається невід’ємною частиною кожного з нас.

Йдучи вперед, ми несемо за собою минуле. Летить, поспішає експрес життя, нехтує зупинками. Ми не можемо й не маємо права зупинитися і на хвилину. Так було, є і буде завжди, але історія карбує всі події на золотих злитках вічної пам’яті. Коли закінчується минуле й починається сьогодення? Де пролягає кордон між цими вимірами часу?  Не існує кордонів в моїй душі. Я хочу знати історію свого народу,  берегти її як найдорожчий скарб. 

Любов до Батьківщини. Почуття любові до України є тим почуттям, що об’єднує землі, згуртовує людей, вселяє в них віру. Завдяки такій любові, люди перестають бути натовпом, а населені пункти – гуртожитками. Єднаються люди, розквітають міста – ось так людські почуття впливають на світ. Любов до Батьківщини не може бути обов’язком, адже про це у жодній конституції чи кримінальному кодексі не напишеш. Це почуття або виникає в кожного з нас від народження, і з часом воно гартується, міцніє, або воно не виникає взагалі, а іноді люди роблять для себе неочікувані відкриття, і приходять до своєї самоідентифікації. Знаючи про минулі страждання народу, ми намагаємося підтримувати вогнище української самобутності. Але є й ті, хто зрікаються цього почуття, плюндрують звання українця. Як цьому зарадиш? Мабуть, уже ніяк. Хтось удає повагу до своєї держави і лише носить гладеньку машкару любові, а хтось працює задля її добробуту й процвітання.

Беру до рук підручник з історії, перегортаю сторінки, вдивляюся в минуле. Воно не чуже, воно не інше, воно схоже на нас. Ні, люди не перетворилися на інших істот, не тече нектар замість крові, не перестає стискати серце біль, лише змінилося людське ставлення до пам’яті. Ми ніхто в майбутньому без минулого. Примара, просто існуюча й неприкаяна.

Закриваю очі й переді мною постають картини: події, люди, змагання, здобуття і втрати, але я бачу намагання, прагнення жити, залишити щось по своїй пам’яті. Скільки людей лягло на конвеєр смерті?! Ми не уявляємо, що було на думці в солдата, який дивиться в очі смерті, розуміючи, що ось воно, життя, – без прикрас, справжнє, жорстоке. Ще секунда – і куля влучає в серце. У те гаряче серце, що буде палати вічно на вогнищі спогадів. Скільки тих сердець пожертвували полум’яні патріоти заради майбуття?! А ви знаєте, що відчуває мати, яка дізнається про смерть сина?! Ні, навіть не здогадуєтеся. Це найтяжча мука, найпекучіший біль, сіль, що роз’їдає рану, ятрить і нищить душі. І тоді варто замислитися: що таке життя? 

Із глибини віків лунає голос істини...

м. Дніпро, серпень 2022 р.

Copyright Тетяна Стрюк, 2022 р.

Copyright Літературний часопис "Мандрівник", 2022 р.

Із Міжнародного журналу "Мандрівник" (№ 11, 2022 р.)

На знимках:

№ 1. Українська військова Людмила Павличенко, 1942 р.

№ 2. Українська письменниця Тетяна Стрюк, 2022 р.

Музей визвольної боротьби ім. Степана Бандери (м. Івано-Франківськ, Україна) нагородив Товариство "Опір Західної України" (м. Прага, Чеська Республіка) грамотою за матеріальну підтримку Музею Товариством в Російсько-Українській війні.

В Російсько-Українській війні влада і народ України пишаються Музеєм визвольної боротьби національного героя України й борцем за вільну і соборну України Степаном Бандерою у ХХ сторіччі і Товариством "Опір Західної України" національного героя України й борцем за вільну і соборну Україну Олегом Павлівом у ХХІ сторіччі. 

Не рубайте березу і дуб не рубайте

Ліс живе і не щезне якщо:

Поважають - і ви поважайте

І тоді ліс шепоче - йому є про що...

Уривок із вірша Олега Павліва "Ліс"

Девушки молите Бога что б закончилась война

А не кончится война не выйдет замуж ни одна

Уривок із російської народної пісні "Я любила сокола"

З нагоди Дня Незалежності України в місті Прага у Чеській Республіці відбудеться презентація Міжнародної Міжконтинентальної книги Міжнародного Міжконтинентального письменника.

У книзі Олега Павліва "Світло в темряві" (Прага - Нью-Йорк - Хмельницький : В-во "Лілія" ; В-во "Беларус", 2022 р.) із Серії книг "Українські поети Європейського Союзу і Північної Америки" зібрані вибрані українські й білоруські шкільні, студентські та зрілі вірші написані в юності та молодості молодого автора і надруковані в книгах, альманахах та часописах в Україні, Чехії, Словаччині, Румунії, США та Канаді.

Спільна книга української діаспори в Чеській Республіці і білоруської діаспори в США перша і єдина північноатлантична книга в історії української діаспори в Чеській Республіці й історії білоруської діаспори в США в контексті українсько-білоруських культурних взаємин.

Вірші автора надруковані в бюлетенях і альманахах білоруської діаспори в США й автор перший і єдиний український автор бюлетенів і альманахів білоруської діаспори в США.

Власне автор в усьому перший і єдиний...)

Як зауважив Головний редактор альманаху білоруської діаспори в США "Беларус" Марат Клакоцький про Головного автора альманаху білоруської діаспори в США "Беларус" Олега Павліва, цитуємо: "ідэю сабраць усе свае творы і выдаць адной кнігай лічу выдатнай. Я тое самае раю і іншым аўтарам альманаха "Беларус", але, наколькі ведаю, ніхто яшчэ такіх кнігаў не выдаваў..."

Про книгу наймолодшого і найвидатнішого українського північноатлантичного письменника в найстарішій і найвидатнішій українській північноатлантичній газеті "Свобода" (№ 24, 2022 р.).

100% виручених :) коштів від продажу книги підуть на потреби Збройних сил України і на 100% виручать :) Збройні сили України в Російсько-Українській війні.

Лучшій и незыблемый памятникъ Гоголя - его безсмертныя творенія, которые будуть вѣчно напоминать намъ и нашимъ потомкамъ о Николаѣ Гоголѣ...

Із книги "Сочинения Н. В. Гоголя" под ред. А. Г. Филонова (Томъ І) (С.-Петербургъ : Изданіе Н. С. Аскарханова, 1902 р.) 

У 2015 році презентацію книги "Na trnitých cestách života a tvorby" (укр. "На тернистих шляхах життя і творчості) видатного чеха і доктора філософії Франтішка Каутмана відвідав видатний українець і маґістр соціології Олег Павлів.

В історії України Олег Павлів перший і єдиний українець на презентації книги Франтішка Каутмана, коли Франтішек Каутман ще жив у 2015 році й перший і єдиний у вічності історії чесько-українських культурних відносин, коли Франтішек Каутман уже помер у 2016 році.

Наймолодший український україніст і письменник в Чехії Олег Павлів поцікавився в найстаршого чеського русиста і письменника в Чехії Франтішка Каутмана про Миколу Гоголя...

З поваги до Миколи Гоголя Франтішек Каутман вважав Миколу Гоголя українським і російським письменником, який народився українцем і писав про українців й жив з росіянами і писав російською.

З поваги до Франтішка Каутмана Олег Павлів, який народився українцем і пише про українців й живе з чехами і пише чеською вважає Миколу Гоголя українським і російським письменником.

З поваги до Франтішка Каутмана і Олега Павліва чехи і українці вважають Миколу Гоголя українським і російським письменником :) ;)

На тернистих шляхах життя і творчості чеського письменника-дисидента і борця за волю і демократію Чехії у боротьбі із зрадниками Бога і Чехії Франтішка Каутмана і українського письменника-дисидента і борця за волю і демократію України у боротьбі із зрадниками Бога і України Олега Павліва кращий і непохитний пам'ятник Каутману і Павліву - їхня безсмертна творчість, яка буде вічно нагадувати нам і нашим нащадкам про Франтішка Каутмана і Олега Павліва... :) ;)

На знимках: 

№ 1. Книга "Сочинения Н. В. Гоголя" под ред. А. Г. Филонова (Томъ І) (С.-Петербургъ : Изданіе Н. С. Аскарханова, 1902 р.) із фондів та колекцій Приватної бібліотеки Олега Павліва ім. Григорія Сковороди

№ 2. Олег Павлів і Франтішек Каутман в Національній бібліотеці Чеської Республіки (Фото: Вадим Гривач)

№ 3. Книга Франтішка Каутмана "Na trnitých cestách života a tvorby"  із автографом автора із фондів та колекцій Домашньої бібліотеки Олега Павліва ім. Василя Барки

Завдяки Товариству "Опір Західної України" відбулася виставка "Історія культури України в кольорах Міжвоєнної (1918-1939 рр.) і Воєнної (1939-1945 рр.) Європи" із фондів та колекцій Архіву Мґр. Олега Павліва ім. Проф. Володимира Кубійовича.

На виставці "Історія культури України в кольорах Міжвоєнної (1918-1939 рр.) і Воєнної (1939-1945 рр.) Європи" із фондів та колекцій Архіву Мґр. Олега Павліва ім. Проф. Володимира Кубійовича представлена Серія видань поштівок українських вишиванок в упорядкуванні Теодора Гриневича (Львів : В-во "Союзний Базар", 1930-ті рр.) і Серія видань нот українських пісень в упорядкуванні Андрія Гнатишина (Відень : В-во Бориса Тищенка, 1940-ві рр.).

Європейська Українська музика і мистецтво Європейських  Українських композиторів і художників у Європейських Українських видавництвах Європейських Українських видавців ХХ сторіччя у фондах та колекціях Європейських Українських архівів Європейських Українських колекціонерів ХХІ сторіччя знайшли почесне місце в українській історії в Чехії, Європі, світі у ХХ сторіччі і в українському житті української діаспори в Чехії, Європі, світі у ХХІ сторіччі :) ;) 

На знимках:

1. Фрагмент виставки "Історія культури України в кольорах Міжвоєнної (1918-1939 рр.) і Воєнної (1939-1945 рр.) Європи" із фондів та колекцій Архіву Мґр. Олега Павліва ім. Проф. Володимира Кубійовича із  поштівками українських вишиванок в упорядкуванні Теодора Гриневича (Львів : В-во "Союзний Базар", 1930-ті рр.) 

2. Фрагмент виставки "Історія культури України в кольорах Міжвоєнної (1918-1939 рр.) і Воєнної (1939-1945 рр.) Європи" із фондів та колекцій Архіву Мґр. Олега Павліва ім. Проф. Володимира Кубійовича із нотами українських пісень в упорядкуванні Андрія  Гнатишина (Відень : В-во Бориса Тищенка, 1940-ті рр.) 

Не в силі Бог, а в правді...

Св. Олександр Невський, Великий Князь Київський

19 квітня 2022 року на зустрічі Українського Культурного Фонду (далі УКФ) із запрошеними УКФом лідерами українських громадських організацій і неформальних угрупувань Чеської Республіки (далі ЧР) і Європейського Союзу (далі ЄС) голова Спілки українців Португалії (далі СУП) (яка є членом Європейського Конґресу Українців) (далі ЄКУ) і лідер українців Португалії Павло Садоха у розмові та в коментарях з головою Товариства "Опір Західної України" (далі Т-во "ОЗУ") (яке не є членом ЄКУ) і лідером українців в Чехії Олегом Павлівом наполягав Службою безпеки України і Міністерством закордонних справ України (далі СБУ і МЗС) УКФу співпрацювати тільки і виключно з українськими громадськими організаціям і неформальними угрупуваннями ЧР і ЄС, які є членами ЄКУ.

22 червня 2022 року українські громадські організації і неформальні угрупування ЧР і ЄС, які є членами ЄКУ (після кадрових ротацій в СБУ і МЗС :) ;) розкаялися перед українськими громадськими організаціями і неформальними угрупуваннями ЧР і ЄС, які не є членами ЄКУ і відкриті до діалогу з новими організаціями та неформальними угрупуваннями, які не є членами ЄКУ :) ;)

ЄКУ показав слабкість і те, що для для Перемоги України в Російсько-Українській війні українські громадські організації та неформальні угрупування ЧР і ЄС, які є членами ЄКУ не можуть обійтися без нових українських громадських організацій та неформальних угрупувань ЧР і ЄС, які не є членами ЄКУ і слабкі українські громадські організації ЧР і ЄС, зокрема СУП, які є членами ЄКУ запрошують до співпраці сильні українські громадські організації ЧР і ЄС, які не є членами ЄКУ, зокрема сильне Т-во "ОЗУ", щоб  сильні українські громадські організації ЧР і ЄС, які не є членами ЄКУ, зокрема сильне Т-во "ОЗУ" допомогли слабким українським громадським організаціям ЧР і ЄС, які є членами ЄКУ, зокрема слабке СУП (див. в хроніці журналу української діаспори в Чеській Республіці "Пороги" (№ 4, 2022 р. :) ;)

Т-во "ОЗУ" доказало силу і те, що для Перемоги України в Російсько-Українській війні українські громадські організації та неформальні угрупування ЧР і ЄС, які не є членами ЄКУ можуть обійтися без українських громадських організацій та неформальних угрупувань ЧР і ЄС, які є членами ЄКУ і сильні українські громадські організації ЧР і ЄС, які не є членами ЄКУ, зокрема сильне Т-во "ОЗУ" в Чехії запрошують до співпраці слабкі українські громадські організації і неформальні угрупування ЧР і ЄС, які є членами ЄКУ, зокрема слабке СУП, щоб  слабким українським громадським організаціям ЧР і ЄС, які  є членами ЄКУ, зокрема слабкому СУП, допомогли сильні українські громадські організації ЧР і ЄС, які не є членами ЄКУ, зокрема сильне Т-во "ОЗУ" (див. в хроніці журналу української діаспори в Чеській Республіці "Мандрівник" (№ 11, 2022 р. :) ;)

Правда і Любов Перемогла!

Бог в Правді і Любові! З нами Бог!

Від імені української діаспори ЧР і ЄС,

Управа Товариства "Опір Західної України"

Темряві Міжнародного Російсько-Українського військового конфлікту не зупинити світло Міжнародних Чесько-Українських культурних відносин Міжнародного чесько-українського журналу "Мандрівник".

Кращі презентації в кращих бібліотеках кращих книг кращих авторів кращого Міжнародного чесько-українського журналу "Мандрівник" у 2022 році :)

Олександр Козинець (м. Київ) "Мамо, твій син - літак" (Львів : ЛА "Піраміда", 2022 р.), Тарас Ріль (м. Івано-Франківськ) "Біла книжечка" (Тернопіль : В-во "Крок", 2022 р.), Альбіна Кузів (м. Івано-Франківськ) "Поетичні етюди" (Івано-Франківськ : Місто НВ, 2021 р.) та багато ін...

Частина виручених коштів від продажу книг авторів ідуть на потреби Збройних сил України.

Збройні сили України пишаються уже досвідченими і ще дебютними книгами уже досвідчених і ще дебютних поетів і прозаїків Міжнародного чесько-українського журналу "Мандрівник", які підтримують бойових дух українським словом і бойову здатність українськими гривнями уже загартованих боями і ще рекрутів вишколу солдатів і офіцерів Збройних сил України.

Для спеціального військового випуску Міжнародного чесько-українського журналу "Мандрівник" (№ 11, 2022 р.) спеціальне військове інтерв'ю легендарного українського письменника і редактора Міжнародного чесько-українського журналу "Мандрівник" Олега Павліва із легендарним чеським офіцером і капітаном Армії Чеської Республіки Йозефом Якабом.

В затишній атмосфері Олег Павлів і Йозеф Якаб зустрілися в Домі національних меншин Чеської Республіки та обговорили важливі питання Міжнародних чесько-українських гуманітарних і військових взаємин в контексті Російсько-Української війни.

Письменник і редактор Олег Павлів мав нагоду та завжди був поряд пліч-о-пліч з усіма Надзвичайними і Повноважними Послами України Міністерства закордонних справ України: дипломатом Іваном Грицаком, дипломатом Борисом Зайчуком і дипломатом Євгеном Перебийносом в переломні і найтяжчі для України події в історії України про що Україною надруковані сотні і тисячі наукових розвідок і публіцистичних статтей за наукові, літературні і громадські заслуги Олега Павліва на службі України українськими журналістами і редакторами.

Офіцер і капітан Йозеф Якаб мав нагоду та завжди був поряд пліч-о-пліч з усіма Начальниками Генерального штабу Чеської Республіки Міністерства оборони Чеської Республіки генералом Петром Павелом, генералом Йозефом Бечваром і генералом Алешем Опатою в переломні і найтяжчі для Чеської Республіки події в історії Чеської Республіки за що Чеською Республікою нагороджений сотнями і тисячами орденів і медалей за військові, гуманітарні і громадські заслуги Йозефа Якаба на службі Чеської Республіки чеськими політиками і військовими.

Олег Павлів разом і пліч-о-пліч з Україною і Йозеф Якаб разом і пліч-о-пліч з Чехією ...

Олег Павлів і Йозеф Якаб разом і пліч-о-пліч продовжують варту на службі України і Чехії...)

Унікальний мандрівник країнами Європи і учасник Міжнародних літературних презентацій та Міжнародних наукових конференцій Олег Павлів й унікальний мандрівник країнами Європи і учасник Міжнародних військових конфліктів та Міжнародних військових навчань Йозеф Якаб в унікальному Міжнародному журналі "Мандрівник" (№ 11, 2022 р :) ;)

На знимках: 

№ 1: Письменник і редактор Міжнародного чесько-українського журналу "Мандрівник" Олег Павлів вручає офіцеру і капітану Армії Чеської Республіки Йозефу Якабу Міжнародний чесько-український журнал "Мандрівник" (Фото: Товариство "Опір Західної України", 2022 р.)

№ 2: Генерал і начальник Генерального штабу Чеської Республіки Алеш Опата вручає офіцеру і капітану Армії Чеської Республіки Йозефу Якабу медаль відзнаки Laudi Memorabilis (Фото: Міністерство оборони Чеської Республіки, 2020 р.)

№3: Нагороди Йозефа Якаба від мера столиці Чеської Республіки Зденка Гржіба, начальника Генерального штабу Чеської Республіки Петра Павела та багатьох ін... (Фото: Олег Павлів, 2022 р.)

Є унікальні речі і люди здатні змінити країни і народи...

Творчий колектив журналу "Мандрівник"

В 33 році римський солдат протнув списом долі Ісуса Христа і окроплений кров'ю і водою із тіла Ісуса Христа впав на коліна і розкаявся перед Ісусом Христом...

В той день Ісус Христос змінив світ і Бог переміг Люцифера...

Спис долі був у руках пересічного римського солдата...

* * *

Спис долі переходив із рук в руки...

В 1938 році спис долі випадково опинився у руках Адольфа Гітлера...

Але в житті немає нічого випадкового...

Рік потому розпочалася Друга світова війна (1939-1945 рр.)...

Зі списом долі солдати Третього Рейху пройшли всіма країнами Європи із Заходу на Схід і програли у війні Бога з Люцифером...

* * *

В 1940 році Генеральним штабом Червоної Армії надрукована мапа Німеччини.

Рік потому почалася Німецько-Радянська війна (1941-1945 рр.)

Із мапою долі солдати СРСР пройшли всіма країнами Європи із Сходу на Захід і перемогли у війні Бога з Люцифером...

* * *

Мапа долі (помічена печаткою із цифрою вісім ;) переходила із рук в руки.

В 1941 році мапу здобули солдати Третього Рейху перемогою в Смоленську.

В 1945 році мапу здобули солдати СРСР перемогою в Берліні.

В 2022 році мапа долі випадково опинилася в руках Олега Павліва... 

Але в житті Олега Павліва не має нічого випадкового :)

Мапа долі нині у руках пересічного українського редактора...

P. S.: І маленька примітка: компас Адріанова складається із природного урану радіоактивного ізотопу Ra 226 і в разі, якщо компас Адріанова розіб'ється над мапою Німеччини і суміжних з нею країн він може заморити радіацією Німеччину і суміжні з нею країни на мапі Генерального штабу Червоної Армії.

Тому унікальні люди дуже обережні із унікальними речами заради балансу і гармонії пересічних країн і пересічних народів...

Тому пересічні країни і пересічні народи дуже обережні із унікальними людьми і унікальними речами заради балансу і гармонії унікальних людей і унікальних речей...

На знимках: 

№ 1: Голова Генерального штабу Товариства "Опір Західної України" Олег Павлів із компасом Адріанова (м. Прага-на-Влтаві, 2022 р.) оглядає мапу Генерального штабу Червоної Армії (м. Ростов-на-Дону, 1940 р.) (Фото: Служба безпеки Товариства "Опір Західної України", 2022 р.)

№ 2: Мапа Генерального штабу Червоної Армії (Фото: Олег Павлів, 2022 р.)

№ 3: Фрагмент мапи Генерального штабу Червоної Армії (Фото: Олег Павлів, 2022 р.)

Олег Павлів

ЩИТ І МЕЧ

І простяг Мойсей руку свою на море, і гнав Бог море сильним східним вітром усю ніч, і зробив море сушею, і розступилися води...

Вихід 14:21

У війні з антихристом православні й католики друзі

Олег Павлів

В автобусі переповненому громадянами Чехії, Європейського Союзу, світу та біженцями з України сидів хлопець.

З кожною наступною зупинкою пасажирів в автобусі ставало дедалі більше, особливо біженців з України.

І кожен хотів знайти місце, де би сісти.

І пасажири автобусу вирішили витіснити хлопця, щоб зайняти його місце.

Пасажири автобусу лаяли і обзивали хлопця, але хлопець мовчав...

І було багато тих хто нагло лаяв і хотів сісти зайнявши місце хлопця, гадаючи, що хлопцю легко сидиться і було мало тих хто смиренно мовчав і хотів вистояти нелегку і довгу дорогу автобусом, знаючи, що праведним тяжко стоїться...

В той момент над хлопцем стояв пан в білій сорочці і синьому піджаку.

Хлопець знав цього пана в обличчя і те, що він називається Михаїл.

Увесь час у дорозі автобусом з пасажирами Михаїл був поряд з хлопцем тримаючи в одній руці довгу, як меч парасолю і товсту як щит Біблію.

В той момент, коли хлопець глянув на Михаїла і Михаїл на хлопця, хлопець мовчки витягнув із кишені посвідчення інваліда і показав пасажирам автобусу, як йому до цих пір сидиться і як їм від цих пір стоїться...

Коли автобус з пасажирами зі встиду перед хлопцем і страху перед Богом запалав, хлопець саме мав виходити на відведеній йому Михаїлом зупинці.

Михаїл простяг хлопцю руку і хлопець підвівся. 

Михаїл йшов поряд з хлопцем і пасажири автобусу розступилися й пропустили хлопця вперед.

І хлопець оглянувшись вслід за Михаїлом, який проводжав хлопця із палаючого стидом і гріхом автобусу промовив.

Михаїл був єдиний, до кого хлопець промовив і це були єдині слова, які хлопець промовив: "Слава Ісусу Христу!"

Хлопець був єдиний, до кого Михаїл промовив і це були єдині слова, які Михаїл промовив: "Слава навіки Богу!"

Коли хлопець вийшов з автобусу і оглянувся вслід за собою вправо від плеча він побачив Михаїла, який махав хлопцю рукою до подальшої зустрічі з хлопцем і Богом в раю.

Коли хлопець вийшов з автобуса і оглянувся вслід за собою вліво від плеча він побачив пасажирів автобусу, які прикривали від хлопця обличчя рукою із сорому за скоєний смертний гріх перед хлопцем і Богом й страху до подальшої зустрічі з Люцифером у пеклі.

В дорогу Михаїл подав хлопцю парасолю і Біблію, знаючи, що вони ще не раз знадобляться хлопцю в дорозі...

В той момент коли палаючий від сорому за смертний гріх проти хлопця і Бога автобус прямував дорогою до пекла в супровіді Михаїла, який віднині все життя пильнуватиме пересічних пасажирів автобусу, які не розкаялися за смертний гріх перед хлопцем і Богом, щоб вони потрапили до пекла і який віднині все життя пильнуватиме унікального хлопця, щоб він потрапив до раю пішов дощ і хлопець відкрив парасолю, яку дав йому Михаїл у боротьбі із антихристом і прихильниками антихриста міцно стискаючи Біблію біля грудей, яку дав йому Михаїл в обороні християн і прихильників християнства і пасажири автобусу, які не розкаялися за смертний гріх перед хлопцем і Богом й залишилися горіти в автобусі спостерігали за хлопцем і тими пасажирами автобусу, які розкаялися за смертний гріх перед хлопцем і Богом й вийшли з палаючого автобусу вмившись дощем із неба дорогою в чистилище в той час як ті пасажири, які витримали випробування з хлопцем в минулому і стояли разом з ним під покровом парасолі із рук Михаїла сьогодні дорогою благодаті в рай у майбутньому...

Після дощу, коли щасливий, здоровий і коханий хлопець на зупинці склав парасольку і сповна надихнувся, над зупинкою усіма барвами природи і Бога світила веселка...

13.07.2022 р., м. Прага 

Copyright Олег Павлів, 2022

Copyright Літературний часопис "Мандрівник", 2022

Ти промінь

Стрімголовий та босий

Даруєш світу світло

Ти хвиля

Б'єш потужно крізь шкіру земну

Тебе не зупинити

Ти надія

Янгол у пелюстку джерела

І я зникаю

Бо струм твій сповнений Всерішучості

Ніжність твоя Вселюдська

Ліна Петляк

В червні 1926 року Олександр Олесь подарував другу поету в Чехії Проф. Богумілу Мазесіусу авторську книгу зі збіркою вибраних віршів (Прага : Накладом С. Лаврова, 1923 р.) зі словами, цитуємо із автоґрафу Олександра Олеся в книзі: "З щирою пошаною Проф. Богумілу Мазесіусу на добру пам'ять", яка нині з автоґрафом автора зберігається в особистій бібліотеці Олеся Павліва в Чехії.

В червні 2022 року Олесь Павлів подарував подрузі поетесі в США Ліні Петляк авторську книгу зі збіркою вибраних віршів (Прага - Нью-Йорк - Хмельницький : В-во "Лілія" ; В-во "Беларус", 2022 р.) зі словами, цитуємо із автоґрафу Олеся Павліва: "З правдивою пошаною Ліні Петляк до скорої зустрічі", яка віднині з автоґрафом автора буде зберігатися в особистій бібліотеці Ліни Петляк у США. 

А шанувальникам поезії видатних поетів України даруємо добірку віршів із книг, виданих друком в Чехії у 1920-х і 2020-х рр...

P. S.: І маленька таємниця: ті, хто розгадав петлю часу знають, що означає вісімка і чому петля вісімки у Ліни Петляк...)

Олександр Олесь

* * *

Ти з'являєшся, як ранок...

Там, на заході ще ніч,

А на сході уже небо

Червоніє від проміння,

Бляску сонця золотого...

Як в чеканню б'ється серце!

Ти ідеш, як день блискучий...

Все радіє навкруги,

Все впилось очами в сонце,

Все співає йому гімни,

Простяга до його руки...

Як радіє, квітне серце!

Ти проходиш... Ніби вечір...

Там, на заході ще день,

Там ще небо в барвах грає,

А на сході вже, як демон

Чорна ніч розкрила крила...

Як щемить у щемких серце!

м. Прага, 1906 р.

Із книги "Вибір поезій" (Прага : Накладом С. Лаврова, 1923 р.)

Олесь Павлів

* * *

Блакитне небо, поле, гай...

Усе моє́ і всіх:

Живи, кохай

Бо це - не гріх.

Простий простить

Усі гріхи усім, але

Життя - як гарне, так і зле

- Це мить...

Блакитне небо, поле, гай...

Й перечити не смій:

Усім усе - живи, кохай

Лиш гріх - він тільки твій...

м. Прага, 2021 р.

Із книги "Світло в темряві" (Прага - Нью-Йорк - Хмельницький : В-во "Лілія" ; В-во "Беларус", 2022 р.)

На знимках:

№№ 1-2: Книга Олександра Олеся з автографом автора

№№ 3-5: Олександр Олесь (1922), Олесь Павлів (2022) і Ліна Петляк (8)

Товариство "Опір Західної України" вслід за черговим Міжнародним незалежним чесько-українським літературним журналом для дітей та юнацтва "Незабудка" (№ 4, IV-й рік видання, 2022 р.) готує до друку черговий Міжнародний незалежний чесько-український літературний журнал "Мандрівник" (№ 11, IV-й рік видання, 2022 р.) і Міжнародний чесько-український літературний альманах "Сяйво" (Спеціальний додаток до Міжнародного незалежного чесько-українського літературного журналу "Мандрівник").

Альманахом "Сяйво" Товариство "Опір Західної України" започаткувало з 2022 року щорічні альманахи (Спеціальні додатки до журналу "Мандрівник").

В альманах "Сяйво" зголосилося понад 400 авторів з усієї Великої України та багатьох інших країн Європейського Союзу і Північної Америки. 

Багато авторів - це діти і юнацтво України й Товариство "Опір Західної України" твори дітей та юнацтва України надіслані до огляду та друку в Міжнародному чесько-українському літературному альманасі "Сяйво" надрукує в черговому щорічному Міжнародному чесько-українському літературному альманасі "Папороть".

У 2022 році із творами зрілих авторів України, ЄС і Пн. Америки вийде друком Міжнародний чесько-український літературний альманах "Сяйво".

У 2023 році із творами дітей та юнацтва України вийде друком Міжнародний літературний чесько-український альманах "Папороть".

Листи в редакцію можуть підняти з колін або поставити на коліна країни і народи.

Залежить від написаного автором в листах.

Редакція листами може підняти з колін або поставити на коліна країни і народи.

Залежить від опублікованих редакцією листів.

З КИМ ВОЮЮТЬ КРАЇНИ-ЧЛЕНИ НАТО?

Північноатлантичні країни-члени НАТО: Європейського Союзу й Північної Америки стверджують, що в Російсько-Українській війні на боці України ведуть війну із російсько-нацистськими військами президента РФ Путіна.

Тим часом в центрі Європи в країні-членкині НАТО: Чеській Республіці відкривають пам'ятники російсько-нацистським військам генерала РОА Власова.

Тож виникає логічне запитання: з якими російсько-нацистськими військами ведуть війну Північноатлантичні країни-члени НАТО: ЄС й Пн. Америки?

Дякую Північноатлантичним країнам-членам НАТО: ЄС й Пн. Америки за те, що ведуть війну із російськими нацистами з проханням уточнити з якими саме російськими нацистами воюють Північноатлантичні країни-члени НАТО: ЄС і Пн. Америки?.. :) ;)

Громадянин ЄС

На знимку: Пам'ятник колаборантам Третього Рейху РОА в місті Прага, Чеська Республіка (Фото: ЗМІ ЧР, ХХІ ст.)

Олег Павлів

ВІРА

Совість - шанс і тільки в старості оцінимо, скористались молодістю чи шансом...

Олег Павлів

У своєму житті я зустрічався з національностями різних народів світу: сербським священником на Ольшанському цвинтарі в центрі Праги, куди навідуюсь, щоб відвідати могили української інтеліґенції - Спиридона Черкасенка, Миколу Долиная та ін. чи з пересічним в'єтнамським продавцем на ринку на окраїні Праги, щоб купити продуктів - буряки, моркву та ін. для борщу...

Пригадую спогади сербського священника, який розповідав про спалений бомбардуванням Белград чи спогади старенького в'єтнамського продавця про випалені напалмом в'єтнамські села - почуте мною віч-на-віч.

Звісно я вірю не всім і не всьому, і не усі і у всьому вірять мені - це неможливо, але коли старенький в'єтнамський продавець у розпахнутій від спеки сорочці розповідав мені про злочини війни у В'єтнамі, а я тим часом, слухаючи, наочно спостерігав за його понівеченим війною тілом з-під розпахнутої сорочки - наче дитина переглядає підручник історії з ілюстраціями: я повірив, що в житті все можливо - повірити теж...

Найбільше мене дивувало - тоді, а нині - дивуються мені наскільки чуйними і добрими були ці люди: завжди усміхнені і ввічливі - з такими ж, як і вони, і мовчазні та байдужі до людей протилежної вдачі - невдоволених і сварливих.

День у день, місяць у місяць, рік у рік я все більше розумів, що у Бога немає національності - напевно це я так дорослішав...

Не знаю, в якому віці людина дорослішає і не знаю, в якому віці Енштейн став генієм, як і не знаю в якому віці він сказав слова, цитую: "націоналізм - це дитяча хвороба, це кір людства..."

Таким людям, як оцей сербський священник, в'єтнамський продавець ми жертвуємо скромну крону священнику на утримання церкви чи залишаємо здачу продавцю купуючи харчі на ринку: даруючи їм навзаєм добро і чуйність, яку вони проявили вистоявши всупереч війні - про це не знімають фільмів і не ставлять спектаклі в театрі: це не заради овацій, які тривають, доки триває спектакль - це заради життя, яке продовжується всупереч війні, яким хочеться жити, доки священник благословляє тебе в дорогу з церкви не заради пожертви, а продавець усміхається не заради здачі - добро безцінне...

Таке не афішують - таке життя...

Copyright Олег Павлів, 2022

Copyright Літературний часопис "Мандрівник", 2022

На цьому місці пацієнт Лікарні Милосердних сестер Св. Карла Боромейського Вацлав Гавел у 1983 році із горсткою борців за свободу і демократію Чехії попри усі випробування життям і здоров'ям продовжив борню за свободу і демократію Чехії і пізніше став Президентом Чеської Республіки.

Сьогодні в Чехії у Міжнародному аеропорті ім. Вацлава Гавла зустрічаються лідери думок: письменники, вчені, громадські діячі і т. д. із усього світу.

На цьому місці пацієнт Лікарні Милосердних сестер Св. Карла Боромейського Олег Павлів у 2016 році із горсткою борців за свободу і демократію України попри усі випробування життям і здоров'ям продовжив борню за свободу і демократію України і пізніше став Головним редактором Міжнародного чесько-українського журналу "Мандрівник".

Сьогодні в Чехії у Міжнародному журналі "Мандрівник" друкуються лідери думок: письменники, вчені, громадські діячі і т. д. із усього світу.

Тож ми продовжуємо там, де інші навіть не починали...)

Творчий колектив журналу "Мандрівник"

На знимках:

1. Вацлав Гавел на місці, де в 2016 році перебував Олег Павлів в Лікарні Милосердних сестер Св. Карла Боромейського (Фото: Ярослав Кукал)

2. Олег Павлів на місці, де в 1983 році перебував Вацлав Гавел в Лікарні Милосердних сестер Св. Карла Боромейського (Фото: Товариство "Опір Західної України") 

В Російсько-Українській війні вхід в зоопарк у столиці Чехії для українських дітей та їхніх батьків безкоштовний, щоб потішити постраждалих війною українців бодай на мить від радості перебування в зоопарку на екскурсії...

Зоопарк міста Прага належить до чотирьох найкращих зоопарків світу й інші зоопарки Чехії теж варті екскурсії, але ні в одному чеському зоопарку немає усміхнених дельфінів...

Олег Павлів

БІЛИЙ ЯНГОЛ

Людину, яка приносить у цей світ стільки відваги, світ вбиває, оскільки не може її зламати. Світ ламає всіх підряд, але багато хто після цього робиться на зламі тільки міцніше. І тоді тих, хто не зламався, світ убиває. Він безжально вбиває найкращих, найніжніших, найвідважніших. Навіть якщо ви не з їхньої кількості, вас він теж уб'є, можете не сумніватися, тільки без особливого поспіху...

Уривок із роману Ернеста Хемінгвея "Прощавай, зброє!"

І не минула Єгипет обіцяна Мойсеєм кара, і пішла опівночі повсюдна смерть первістків. Після того, як у Єгипті за одну ніч померли всі старші сини (за винятком єврейських), фараон здався і дозволив євреям покинути Єгипет, так почався Вихід.

Із Старого Завіту Вих. 12:29

Аскольд і Олег ніколи не були друзями, хоч і народилися обоє в Україні...  

Разом вони їздили однаковим автобусом на протилежні роботи: Аскольд працював політиком у владі, а Олег редактором в редакції, зустрічаючись на зупинці біля перехрестя, на якому пасажири рейсового автобусу з усієї країни зустрічались дорогою на роботу спостерігаючи в автобусі за Аскольдом і Олегом.

На прохання народу Олег публікував історії пересічних пасажирів автобусу вигідні народу.

На прохання влади Аскольд перешкоджав публікувати Олегу історії пересічних пасажирів автобусу невигідні владі.

І за це Аскольд знущався над Олегом.

* * *

Пасажири автобусу грішні смертними гріхами: невиплатою чесно заробленої плати, содомською розпустою, скривдженням слабших - дітей й інвалідів і вбивці потішалися, коли Аскольд знущався над Олегом.

Пасажири автобусу атеїсти пошепки дивувалися жорстокістю Аскольда: "Аскольда за знущання над Олегом не покарали до сих пір, бо мабуть Аскольда оберігає уряд влади від покарання, на якому Аскольд працює."

Пасажири автобусу християни: католики і православні вголос пишалися смиренністю Олега: "Аскольда за знущання над Олегом не покарали до сих пір, бо точно Аскольда оберігають молитви Олега від покарання, якими Олег молиться за Аскольда, щоб той розкаявся."

Але Аскольд не чув ні атеїстів, бо ті говорили пошепки в страху перед урядом влади і не чув християн, бо ті хоч і говорили вголос, тому що не боялися нікого, тільки Бога, але Аскольд не боявся Бога, уповаючи на уряд влади, а не на Бога...

* * *

Аскольд кривдив Олега злими словами, але Олег усміхнено мовчав.

Аскольд кривдив Олега злими вчинками, але Олег усміхнено мовчав.

І тоді Аскольд вбив Олега фірмовим ножем, виготовленим на замовлення уряду влади за що отримав у винагороду державні нагороди, серед яких шикарний Ягуар, щоб сховатися за чорним склом фірмової іномарки від пересічних людей рейсового автобусу, з якими він і Олег їздили...

Але Олег навіть вмираючи все одно усміхнено мовчав...

* * *

Шофера Олександра з труною Олега на цвинтарі зустріли двоє гробарів - старий Іван і молодий Тарас.

Доки молодий Тарас перебирав у телефоні фейсбуки й інстаграми старий Іван уважно слухав шофера катафалку:

- Їй Богу, возив єм різних покійних на той світ оцим катафалком: і пересічних як ми з вами гробарів й шоферів, і поважних президентів й міністрів, але нині направду дорога видалась напрочуд легкою, світлою і просторою, - продовжував шофер: 

- Цілу дорогу на світлофорах світила зелена, у поліції за перевищення швидкості відбувся попередженням на майбутнє замість штрафу сьогодні, ще й пасажир по-дорозі підсів не встигаючи на роботу і залишив мені он дивіться, цілу сотню за те, що по-дорозі його підібрав і підкинув на роботу... І головне не боявся катафалку з покійним - сідав куди попало, лиш би встигнути на засідання уряду влади, на якому мали прийняти важливі бюджетні рішення, бо його шикарний Ягуар поламався в такий важливий для нього і його колег в уряді влади день (то і був Аскольд із уряду влади навіть і не здогадуючись, що не встигаючи дорогою на роботу і лапаючи попутки випадково підсів в катафалк із труною Олега, тому не дарма кажуть, що в житті не має нічого випадкового, але це Олег, як і усе інше, що знав Олег, але не знали інші, Олег забрав із собою в могилу...)

Старий Іван тим часом глянув на молодого Тараса усього із головою в телефоні і мовив йому:

- Ти б замість фейсбуків й інстаграмів уважно слухав людей навколо, почерпнув мудрість із життя в голові, а не із гаджетів на всю голову...

* * *

Іван й Тарас приступили копати могилу.

Був ранок. Земля покрилась інієм і примерзла.

Іван взяв лопатою перший пласт землі і здивовано мовив:    

- Як легко пішла лопата в землю... Уже давно мені так легко не копалась могила, як сьогодні... - І продовжив звернувшись до Тараса:

- Я копав могили багатьом борцям і мученикам за Україну у ХХ сторіччі: Роману Шухевичу і Олексію Бересту, незламних нацистами і комуністами та багатьом іншим, яких у ХХ сторіччі народилося і загинуло в борні за волю і соборність України дуже багато. Земля під ними була легка наче пір'я... З того часу, після атентату на В'ячеслава Чорновола наприкінці ХХ сторіччя так легко земля як нині у ХХІ сторіччі копається мені вперше...

Недарма кажуть, коли ховають янгола, земля йому пухом... 

Обоє оглянулись на труну покійного Олега, зняли головні убори і Тарас замість затягнутись кинув на землю із рук і погасив обцасом чобіт цигарку, а Іван замість похмелитись вилляв в корчі стакан із горілкою, бо янголи надто витончені до злих слів, злих вчинків і злих звичок, і здатні витерпіти набагато більше ніж інші, але притому через злі слова, злі вчинки і злі звички інших терплять набагато більше ніж інші своєю витонченістю...

Олег лежав в труні усміхнений і мовчазний - як в житті, так і після смерті, і ніхто не розумів чому: мабуть замало молилися, так як це робив Олег...

Усміхненого могила не виправить, - мовив Іван на прощання покійному усміхнувшись і помолившись за покійного...

* * *

Коли в Україні оголосили повномасштабну Російсько-Українську війну і в уряді владі готувались до евакуації, на яку уповав Аскольд, він кинувся до могили Олега і розкаявшись почав просити пробачення за смертні гріхи скоєні проти Олега... За все... За те, що покалічив і накінець укоротив йому життя...

Але було пізно... Він скоїв найтяжчий гріх із усіх можливих - зрадив білого янгола (так як це зробили його діди і прадіди втікаючи за зраду Бога і України на Захід) коли той молився за Аскольда розкаятись перед ним, щоб білий янгол міг йому пробачити... Але білий янгол не міг зрадити Бога і тому не міг пробачити і не пробачив Аскольду смертні гріхи, скоєні проти Олега, бо Аскольд перед ним не розкаявся, коли у нього була остання можливість це зробити, коли вбиваючи Олега Олег готовий був пробачити Аскольду і це...

Це і було дев'яте коло пекла від якого Аскольда намагався врятувати білий янгол, але Аскольд вибрав чорного янгола...

Аскольд гірко заплакавши на могилі Олега і на колінах оглянувшись вправо від себе востаннє із надією побачити Олега, який прийде йому на порятунок, побачив замість Олега спалену війною Україну...

А коли оглянувся вліво від себе куди оглядався вслід за Олегом щоразу коли хотів скривдити Олега, як це Аскольд робив раніше, то побачив російських солдатів, які спаливши Україну, добралися і до него...

* * *

Могила, в якій Аскольд похоронив Олега, стала могилою для Аскольда... З тією тільки різницею, що білий янгол пішов до раю, а чорний янгол до пекла, перед цим відкривши ворота до пекла в Україні...

* * *

Нині Олег витає над землею і залишається покровителем ні в чому невинних в Російсько-Українській війні дітей, підлітків, молодих і т. д. й продовжує молитися за усіх покаянних, бо покаянних небо любить, але більше не молиться за Аскольда - не має права, так як і Аскольд не мав права вбивати білого янгола.

Вогонь запеклих не пече, - твердив запеклий Аскольд, тож нехай нині смажиться...

м. Прага, травень 2022 р.

На знимку: Олег Павлів десь в Чехії... (Фото: Товариство "Опір Західної України, 2022 р.)

Copyright Олег Павлів, 2022 р.

Copyright Літературний часопис "Мандрівник", 2022 р.

Якось Головного редактора журналу "Мандрівник" запитали, що таке бути редактором...

- Чи можна уявити хокей без воротаря? - сказав усміхнено Голред журналу "Мандрівник" і продовжив:

- Редактор і автори - це щит і меч на полі змагань.

Як і в спорті воротар, так і в літературі редактор прикриває щитом ворота редакції, щоб автори мечом здобували перемогу у змаганнях... 

І коли відзначаємо перемогу всі знають, що перемогу здобувають спритні хокеїсти в спорті і письменники в літературі, якщо воротар у спорті і редактор в літературі надійно вберіг ворота в спорті і редакцію в літературі...

Тож бути лідером і чемпіоном все ж не одне і теж :) 

В рамках зустрічі лідерів української діаспори у світі Українським Культурним Фондом подальші перспективи співпраці обговорили запрошені УКФом учасники зустрічі і посли української культурної дипломатії в Європейськім Союзі і Північній Америці Олег ПАВЛІВ, головний редактор Міжнародного чесько-українського журналу "Мандрівник" і Міжнародного чесько-українського журналу для дітей та юнацтва "Незабудка", магістр соціології та перший в історії України й української північноатлантичної діаспори український редактор літературного журналу і журналу для дітей та юнацтва в Чеській Республіці і за сумісністю талановитий скрипаль і Герман МАКАРЕНКО, диригент Національного академічного театру опери та балету України імені Тараса Шевченка і головний диригент та художній керівник оркестру "Київ-Класик", кандидат філософських наук, доктор мистецтвознавства, професор і перший в історії України та української північноатлантичної діаспори український музикант, якому присвоєно звання "Артист ЮНЕСКО в ім'я миру".

Після зустрічі лідерів української діаспори у світі УКФом поважний диригент і професор Герман Макаренко запросив молодого скрипаля і редактора Олега Павліва обговорити подальші перспективи культурної співпраці в ім'я миру між оркестром "Київ-Класік" в Україні і журналом "Мандрівник" в Чехії прокладаючи крок за кроком кропіткою і наполегливою працею культурних послів і лідерів думок Германа Макаренка і Олега Павліва культурний міст між Україною та Чехію зокрема та Європейським Союзом і Північною Америкою вцілому.

Бажаємо високого польоту окриленим талантам-атлантам :) Північної Атлантики.

В Музей визвольної боротьби ім. Степана Бандери (м. Івано-Франківськ, Україна) голова Комісії Міжнародної літературно-краєзнавчої Премії ім. Архипа Тесленка і за сумісністю посол української культурної дипломатії в Чехії, Європейськім Союзі і Північній Америці Олег Павлів (м. Прага, Чеська Республіка) підготував для передачі у фонди та колекції Музею на зберігання і увіковічнення пам'яті видатних українських письменників-класиків і за сумісністю борців за волю та соборність України дипломи і відзнаки посмертно нагороджених лауреатів і дипломантів ІІІ Премії ім. А. Тесленка: Богдана-Марія СВІТЛИК (1918-1948), Іван ОВЕЧКО (1920-2002) і Василь БАРКА (1908-2003).

Директор Музею Ярослав КОРЕТЧУК і за сумісністю волонтер разом із Національною гвардією України гідно волонтерить для потреб фронту в Російсько-Українській війні та вірить в Перемогу України! 

- Звичайно потрібно багато зусиль, щоб її досягти!  Придбали джип, тепловізор та десятки необхідних речей для наших захисників, - повідомив директор Музею Ярослав КОРЕТЧУК голову Комісії Премії ім. А. Тесленка і головного редактора Міжнародного чесько-українського журналу "Мандрівник" Олега ПАВЛІВА та надіслав декілька фото. Писати багато - волонтерять в Музеї без сну. 

Більш ґрунтовно про цю та інші події хроніки Російсько-Української війни в контексті Північноатлантично-Українських культурних взаємин в черговому спеціальному воєнному номері журналу "Мандрівник" (№ 11, IV-й рік видання, 2022 р.).

Бог і Україна!

Знимки:

1. Дипломи і відзнаки лауреатів і дипломантів ІІІ Міжнародної літературно-краєзнавчої Премії ім. Архипа Тесленка (Фото: Товариство "Опір Західної України", Чехія)

2. Директор Музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери Ярослав Коретчук із волонтерами та Національною гвардією України (Фото: Музей визвольної боротьби ім. Степана Бандери, Україна)

Автори Міжнародного незалежного чесько-українського літературного часопису "Мандрівник" і учасники Міжнародного чесько-українського літературного альманаху "Сяйво" (Спеціальний додаток до журналу "Мандрівник") Артем Непевний, Василь Горбатюк, Зоряна Безодня і Микола Бурме-Дюрі стали переможцями Міжнародного літературного конкурсу "Крилатий лев" 2022.

Дуже потішені визнанню журналу "Мандрівник" і альманаху "Сяйво" крізь призму авторів і учасників "Мандрівника" і "Сяйва".

З пошани до авторів журналу "Мандрівник" й потішені перемогою Міжнародного журналу "Мандрівник" в Міжнародному конкурсі крізь призму його авторів подаємо анонс творів чергового спеціального воєнного випуску журналу "Мандрівник" (№ 11, 2022 р.) крізь Міжнародну призму: надіслані постійними авторами журналу "Мандрівник" з їх ласкавого дозволу вірші в перекладі з української на англійську мови й із англійської на українську мови: молодих українських поетів, студентів ПНУ ім. Стефаника і КНУ ім. Шевченка - вірш Тараса Ріля в перекладі з української на англійську мови Зоряни Безодні і вірш американського класика Емілі Дікінсон в перекладі з англійської на українську мови поважного українського поета, двічі лауреата Міжнародної Премії ім. Воляників-Швабінськиї Фундації Українського Вільного Університету (м. Нью-Йорк, США) Олега Гончаренка.

Поезія авторів журналу "Мандрівник" проклала культурний міст між поколіннями, народами і континентами.

Христос Воскрес! Воскресла Атлантида!

Емілі ДІКІНСОН

(1830-1886)

*  *  *

З англійської переклав Олег ГОНЧАРЕНКО

Квітка живе мов з сонцем поряд.

Й увечері, відчувши погляд

її такий уважний знову,

сонце бурчить, бува: "Чому?!

Для сну ж вам Бог дає пітьму?"

"Тому, що це життя чудове!

Всі ми – трава, а ти – світило!

Пробач: не вистачило сили

і часу в дні – тебе любити.

Без тебе нам не треба світу.

З тобою ж в серці умлівіч

минає й найтемніша ніч!"

Taras RIL

To Generations

Translated by Zoriana BEZODNIA

Ukrainian heroes are here and there!

Our brothers... and sisters… who help and take care!

With hands and with thoughts, with public and private,

by saying to world something bigger and higher,

then Oleg once said about Slavs in desire.

And once again hearing, sensing the truth

about our nation, so thriving and young,

we are ready to rock,

we are ready to strike,

defending ourselves from the Russian plague!

Our shouts sound bravely,

the victory's calling,

leading us forward, proud and thankful

for all we have got:

our country,

and people,

heavens,

brave hearts,

open souls

sacred blessing...

And if we say,

“Must!” -

we are struggling against

fictitious end.

Ukrainians are endless,

like water, earth, sun

and the young artist's pen.

На знимках: Олег Гончаренко і Зоряна Безодня (Фото: Журнал "Мандрівник", Архів авторів)

Шановні пані та панове!

Український культурний фонд 19 квітня об 16:00 год. проведе онлайн-зустріч із представниками української діаспори у світі для обговорення стану української культури під час війни та можливостей для її підтримки.

Усі охочі долучайтеся до обговорення!

Для участі в заході потрібно заповнити анкету реєстрації.

Пріоритет у реєстрації надаватиметься представникам українських громад у світі.

До зустрічі! До Перемоги!

Продовжуємо знайомити із зарубіжними авторами Золотого фонду української молоді Міжнародного чесько-українського літературного альманаху "Сяйво" (Спеціальний додаток до Міжнародного незалежного чесько-українського літературного часопису "Мандрівник"): Анна Багряна (м. Софія, Болгарія) й Ірина Ґрунде (м. Хаттінґен, Німеччина), які представляють культурні інтереси українських громад у світі в Міжнародному чесько-українському журналі "Мандрівник"

Ірина ҐРУНДЕ

У ПАМ'ЯТІ ТВОЇ́Й

Я ще у пам'яті твої́й весняних злив,

У пахощах вишневого цвітіння,

Я залишаюсь серед морських хвиль,

Твоєю втіхою й твої́м молінням.

Май пам'ять тиху про мої слова,

Про павутиння почуттів і барви ночі.

Найваще - що? - оголена душа.

Нехай вона тобі нічого не пророчить.

Ти обітнув мої великі крила,

Я падала, але всього лиш мить...

Я в пам'яті твоїй - вербена світла

І ти в моїй - від ніжності щемить...

Далі буде в альманасі "Сяйво"

Анна БАГРЯНА

ШМАТОЧОК ЯНГОЛИНОГО КРИЛА

- Як багато часу в житті ми витрачаємо на пошук загублених речей. Причому, речей непотрібних. Без яких цілком можна обійтися. Якщо змусити себе забути про них.

Так мені сказав один сивий чоловік, якого я зустріла на вулиці Чужого Міста одного прохолодного осіннього ранку.

Звісно, у його словах була правда.

Тільки що робити, коли пам’ять бере гору? Коли, не знайшовши одного маленького уламка від розбитого порцелянового янгола, почуваєшся так, ніби тобі відтяли палець?..

Маленький шматочок крила. Без якого янгол – ніби підбитий птах. Сумний і немічний.

Він загубився рік тому, поки ми з донею гуляли алеєю Чужого Міста. Вона ненароком випустила янгола з рук на асфальт. Підняла його, і ми рушили далі. При цьому ніхто з нас не звернув увагу на те, що янгол розбився. Що в нього пошкоджене крило.

Цього янгола мені колись подарувала одна випадкова людина, яка прийшла на мій творчий вечір – струнка пані середніх років із довгим золотим волоссям і усміхненими очима. Сама схожа на янгола. Сказала: "Нехай він буде твоїм янголом-охоронцем". 

А коли в мене з’явилася доня, я віддала цей оберег їй.

Відсутність маленького шматочка крила ми помітили вже в готелі, коли збирали речі, щоб їхати додому. Я не знала, чи ми колись повернемося до того міста знову, тому дуже засмутилася. А доня – ні. Їй було байдуже. Адже вона ще не знала ціну речам. Як знаємо ми, дорослі.

Так і залишився наш янгол без шматочка крила. Я сховала його якнайдалі, до шафи із зимовим одягом, щоб не нагадувати собі про цей прикрий випадок. Однак він почав приходити у мої сни – з підбитим крилом і сумними очима. Хотів літати, але не міг – без отого маленького шматочка крила, яке ми так необачно загубили одного осіннього дня в Чужому Місті.

Так тривало майже цілий рік. Я постійно відчувала внутрішній неспокій, якусь розбитість, відсутність гармонії у собі. Думала, що збожеволію. Перебирала в голові сотні, тисячі способів, як приховати той ґандж, чим замінити відбитий шматочок, щоби янгол знову був янголом. Проте – марно. Всі мої спроби закінчувалися черговим розчаруванням, відчуттям власного безсилля і виснаження.

Нарешті я не витримала. Купила квиток на рейсовий автобус до Чужого Міста, сказавши рідним, що їду на один день у відрядження.

І ось, я знову на тій алеї. Намагаюся пригадати, де ж саме моя доня випустила з рук янгола. Рік тому. Блукаю від одного дерева до іншого, зазираю під кожку лавку, із пильністю вдивляюся вниз, під свої ноги...

При цьому чудово розумію, наскільки абсурдним є мій вчинок. Адже за рік той шматочок міг вже тисячу разів бути розтоптаним випадковими перехожими, зметеним безжальною мітлою двірників, змитим дощами чи талими водами, навіть віднесеним вітром, адже він – такий легкий і крихкий...

- Власне, а що ви шукаєте, якщо не секрет? – знову озвався той сивий пан у осінньому пальті. Здається, він весь цей час ходив назирці за мною.

- Шматочок крила, - випрямившись, відказала йому.

В очах старого на мить застиг подив.

- Янголиного крила, - уточнила я. Із відчаєм в голосі. Бо мені хотілося плакати від безпорадності.

Він співчутливо закивав головою, а я знову нахилилася й занишпорила очима по асфальту.

- Так, розумію. Тоді варто шукати, варто шукати...

І саме в ту мить, коли він промовив ці слова, мій погляд упав під старий розлогий каштан. Щось зблиснуло у траві під ним. Я нахилилася й підняла знайомий уламок.

Підняла і враз відчула невимовну радість. Ніби знайшла не шматочок порцелянового крила, а шматочок власного серця. 

Часточку самої себе. Залишилося лише склеїти усе докупи... Щоби була цілісність. Щоби повернулася загублена гармонія.

Я озирнулася до старого – хотіла поділитися з ним своєю радістю, показати оцю важливу для мене знахідку.

Проте його не було. А на тому місці, де він стояв, тихо кружляло у промені осіннього сонця золоте листя.

Далі буде в альманасі "Сяйво"

У співпраці голови Товариства "Опір Західної України" Олега Павліва і голови Європейського Конґресу Українців Богдана Райчинця виставка унікальної вишиваної картини української письменниці Чехії і авторки книги "Роздоріжжя або дві дороги" та секретарки Міжнародної літературно-краєзнавчої Премії ім. Архипа Тесленка (засновники Товариство "Опір Західної України" і Міжнародний незалежний чесько-український літературний часопис "Мандрівник") Тетяни КОРПАН (більш ґрунтовно про вишивану картину Т. Корпан із зображенням усіх областей України, яку вона вишивала в Чеській Республіці протягом 2020-2021 рр. можна ознайомитися в статті Товариства "Опір Західної України" надрукованій в ґазеті української діаспори в США "Свобода" (№ 10, 2022 р.) виручила з продажу копій вишиваної картини (форматів 120/80, 90/60, 45/30 і 30/20 см) уже 11000 чеських крон (у валютних розрахунках 500 доларів США), які уже надіслані в одну із військових частин Збройних сил України на підтримку Української Армії у війні з РФ.

Як зазначає Т. Корпан у повідомленні в редакцію журналу української діаспори в Чехії "Мандрівник", цитуємо: "спільно зроблена робота голови Товариства "Опір Західної України" О. Павліва і голови Європейського Конґресу Українців Б. Райчинця, говорить про одне: ми разом - ми Україна!.."

Усіх зацікавлених придбати копії вишиваної картини Т. Корпан на підтримку боєздатності Української Армії звертайтесь за телефоном: (+420) 778 055 667 

Словом і ділом для Перемоги України!

Редакція "Мандрівника"

На знимках: 

1. Творча зустріч Олега Павліва і Тетяни Корпан, Чеська Республіка (Фото: Товариство "Опір Західної Україна")

2. Солдати Збройних сил України із вишиваною картиною Тетяни Корпан, Україна (Фото: Архів Тетяни Корпан)

Товариство "Опір Західної України" (Чехія) і Видавництво "Лілія" (Україна) відзначають чергову ювілейну подію - участь Товариства та його авторів в черговому і уже 30-му за ліком альманасі "Відродження", твори яких в рамках тривалої і плідної творчої співпраці Товариства і Видавництва надруковані українською мовою в українських альманахах українського Видавництва "Лілія".

Автори з усієї України й усього світу усіма мовами світу усіх національностей світу в журналі "Мандрівник" мандрують усією Україною й усім світом усіма мовами світу усіх народів світу по-обидва боки океану з журналом "Мандрівник": "Галицька Просвіта" (Україна), "Свобода" (США), "Весткі й Паведамленьні" (США) і т. д...

Атлантида на плечах Атланта)

Подальші твори Міжнародного чесько-українського літературного альманаху "Сяйво" (Спеціальний додаток до Міжнародного незалежного чесько-українського літературного часопису "Мандрівник") спеціально відібраних під протекцією Головного редактора журналу "Мандрівник" унікальних  авторів "Золотого фонду української молоді" альманаху "Сяйво"...

Життя - це мистецтво у словах Франсуа Вателя: "в природі не має нічого абсолютного: гарного чи поганого і той, хто це зрозуміє стане художником..." 

Моцарт із сім'ї аристократів. Шуберт із сім'ї хліборобів: обоє - геніальні композитори... Той, хто це зрозуміє стане композитором...

Усі дівчата/жінки різні: ділові, поетичні, скромні і усі дівчата/жінки по-різному прекрасні: талановиті, вродливі, харизматичні...

Палкі червоні троянди - пристрасні і пломенисті, скромні фіолетові проліски - стримані і прохолодні, тендітні сині волошки - проникливі і ніжні... 

Усі разом квіти загадковий, чарівний букет...

Усі разом автори загадкове, чарівне сяйво...

Тому навіть посеред війни в Україні розквітають квіти: лікарка Тетяна Іваницька й Тетяна Стрюк із сім'ї лікарів...

І загадковий білий колір - пасує з усіма кольорами, щоб вони засяяли букетом... ;)

Той, хто це зрозуміє стане редактором...

Тож десерт - насолоджуйтесь авторами і творами: унікальними Тетянами з Тернополя і Дніпра, українськими мандрівницями країнами Європи в житті і творчості...

Тетяна ІВАНИЦЬКА

ДОНИ КІХОТИ

Боротися з вітряками можна, коли ви разом! 

Це місце, серце найбільшої країни Європи, досі просякнуте духом восьмилітньої давнини. На ньому досі палають коктейлі Молотова, гірко пахнуть горілі шини і лунає скрипка у такт із гуркотом чобіт. На ньому досі сидять мрійливі студенти, гріючи руки до бочок з вогнем, доктор філософських наук готує куліш на польовій кухні, а вчорашній атеїст тихо читає на барикадах Біблію. Тут досі пробирається клубок щему до горла, а сльози вже не рахуються.

Та ніч, на зламі зими та весни, досі перегукується з Апокаліпсисом. Про неї до сих пір шепочуть у всіх дев'яти колах пекла. Бо так вже повелося: революцію творять романтики, а використовують циніки.

І навіть якщо все склалося не зовсім так, як небо собі уявляло, а на наших надіях хтось підло виштовхав власні брудні інтереси, пристрасть з якою ми стояли пліч-о-пліч за майбутнє, перевернула з ніг на голову світ. Бо робили все разом - чесно та щиро. Бо краще померти стоячи, ніж жити на колінах.

Немає сенсу пояснювати "що ми здобули" тим людям, яким спершу потрібно розповідати "що таке гідність"... Просто задумайтесь, що керувало молодим двадцятилітнім хлопцем, який собою та дерев'яним щитом прикривав закривавленого побратима, коли поруч снайперські кулі пробивали дерева?

Там звучала наша ідея... А ідеї, як відомо, кулі не страшні...

Заплющую очі і бачу це місце, що досі просякнуте духом п'ятилітньої давнини. Тут, у паралельному всесвіті, немає невпевненості та страху. Тут ми вперше єдині зі своїм народом і вперше серед цих людей хочеться жити.

Час розставить усе на свої місця, а карма десятикратно вдарить бумерангом, тому все буде... Не одразу, та буде...

Боротися з вітряками можна, коли ви разом. Коли ви всі - дони Кіхоти зі спільними цінностями, які щиро хочуть змінити світ.

Далі буде в альманасі "Сяйво"

Тетяна СТРЮК

OH LÁ LÁ АБО ПОДОРОЖ КОТА МУСІЯ

(СІРОГО КОЛЬОРУ, АЛЕ З ЯСКРАВИМ ВНУТРІШНІМ СВІТОМ)

Філософська повість-казка

Розділ 1: Котячі справи

У великому-великому світі жив середніх котячих розмірів муркотунчик Мусій. Він, щасливий та сповнений оптимізму, мав коротенькі лапки, пухнастий хвіст, широку серйозну мордочку і завжди стовбичив біля хвіртки, неначе відчував майбутні подорожі. А доти завжди мандрував від свого подвір’я до сусідки Сабріни, щоб потеревенити про важливі котячі справи, а іноді похизуватися новим ланцюжком на шиї чи своїми вусами, які виблискували на сонці, неначе чорні воскові стріли. У його подружки, біло-рижої і дуже манірної кішки, за будинком був старий висохлий ставок. Коли до неї приходили друзі, вона зажди піднімала високо вгору свою мордочку і говорила: "Муха, стався з повагою до моїх гостей! Сьогодні ми будемо милуватися краєвидами і обговорювати важливі котячі справи!" А Муха – дуже веселий пес, але це вже зовсім інша історія!

Весною друзі сиділи на зеленій пухнастій траві, улітку ховалися під лопухами від спеки, а восени вилізали на купи жовтого листя, щоб було видніше тих малих і хитрих мишей, які шмигали в очереті, ховаючи зерно, принесене із сусіднього поля. Зимою вони не наважувалися виходити з будинку, тільки поглядали через вікно на кучугури та собаку Багі. Вона неймовірно любила морозець, а ще більше – порпатися у снігу.

"Так! Їй добре, бо вона величезна, волохата! Та в неї голова завбільшки з мене! Треба була нашій родині така улюблениця?! Не розумію! Чи їм не вистачало мене?! Завжди її обіймають, говорять, що вона красуня та які в неї гарні очі, який чудовий хвіст, яка вона розумна! — трохи ображено й егоїстично пробурмотів Мусій. — А про мене не думають! Чи мурчав я сьогодні, чи задоволений обідом?! Тільки чешуть мені спину і примовляють: "Мусій, котяча морда, знову спав цілий день!"

Коти ходять власними дорогами, а в таких, як моя Багі, один шлях: від сніданку до вечері! Та я можу вам назвати безліч переваг котів!

По-перше, гарні, як вранішнє сонечко, але не всі! Наш Томасіо – чорний, як вуглина, і трохи злий! По-друге, толерантні. Якось же мушу терпіти нашу неперевершену Багі! М’якенькі, як подушка, легенькі, мов пір’їнка! Нас можна носити на руках! Веселі, але не завжди. Це залежить від настрою! Сміливі! Спимо весь день, а вночі виходимо з хати! Інтелігентні! Не завжди наважуємося щось поцупити зі столу! Мрійливі, особливо, якщо мова йде про рибку!

Компактні! Нас можна брати у подорож. І знову мрійливі, бо це моє найбільше бажання. Усі кажуть: "Мусій, ти лінивий, тільки сидиш у дворі!" Але я знаю, що колись перестрибну цю хвіртку і не з’явлюся вдома декілька тижнів. І хай пожалкують, що глузували! Будуть сумувати, плакати, ходити до поліції. Уся вулиця збереться мене шукати, навіть напишуть у Faсebook про те, що пропав домашній кіт. Опублікують моє фото і підпишуть: "Добрі люди! Ми втратили найцінніше – нашого Мусія! Хто бачив, чув? Допоможіть знайти!" Ну то й що! Хай шукають, я того вартий! А поки буду набиратися сил. Піду поїм!..

Далі буде в альманасі "Сяйво"

Продовжуємо знайомити читачів Міжнародного чесько-українського літературного альманаху "Сяйво" (Спеціальний додаток до Міжнародного незалежного чесько-українського літературного часопису "Мандрівник") із спеціально відібраними під протекцією Головного редактора журналу "Мандрівник" унікальними авторами "Золотого фонду української молоді" альманаху "Сяйво"...

Якось холодною зимою, у січні 2022-го в альманах "Сяйво" надішли листи від двох юних українських дівчаток - їхні чуйні очі сяяли добром, їхні талановиті твори зігрівали теплом і щиро написані ними рядки у листах проронили скупу чоловічу сльозу укладача альманаху "Сяйво", Головного редактора журналу "Мандрівник"...

* * *

Час від часу авторка друкується у журналі "Однокласник", але розважальна тематика журналу не дозволяє говорити про все, що болить, тому в альманах "Сяйво" надсилає вірші, які давно хотіла б побачити надрукованими, але...

Авторка любить поезію, яка зачіпає важливі для неї теми. Вона проти мистецтва "внє палітікі". Особливо – проти поезії поза політикою.

Але звісно ж, не образиться і не засуджуватиме, якщо позиція альманаху "Сяйво" не збігається із позицією авторки... - Написала одна із учасниць альманаху "Сяйва"

* * *

Зростаючи єдиною дитиною в сім’ї, авторка жадібно черпала цілковиту увагу своїх охочих до подорожей та пізнання культури батьків, що відбилося на ній, окрім деякої відлюдькуватості, ще й спостережливістю, схильністю до роздумів, любов’ю до читання та тяжінням до мистецтва. Із ранніх років вона пробувала свої сили у музиці, танцях, акторській майстерності, малюванні, ще у школі перекладала художні твори, сама писала вірші та оповідання. 

Закладені з дитинства навички та захоплення пізніше спонукнули авторку піти у творчу професію режисера кіно. 

Проте саме у поезії вона вільно може висловити свої найглибші переживання та найяскравіші враження, найзаповітніші мрії та найбільші страхи. Для автора буде невимовним щастям, якщо ці вірші подарують хоча б одній людині впевненість, що вона не самотня у вічних труднощах нашого буття... - Написала інша учасниця альманаху "Сяйво"

* * *

Доброго дня,

Нам важливі Ваші вірші, Ви і Ваша творчість, і нічого політичного я в них не бачу – Ваша громадянська лірика відображає питання національних інтересів України.

Для нас на правах свободи слова і громадянської позиції поза політикою внутрішні політичні чвари між українськими політичними партіями та ін. політичними силами, які маніпулюють свідомістю населення.

Тому те, що накоїла РФ проти України – війна, окупація частини території та ін. не відміняє того, що накоїла Україна проти себе: соціальний колапс, корупція та ін.

Пишіть і ні в чому себе не обмежуйте. Україна – все ще демократія, значить всі ми все ще в неї віримо.

Написане Вами – правда, а правда – поза політикою. Але правда – це теж відповідальність: перед країною, суспільством і самим собою та своєю совістю. Правда – це бачити помилки інших і визнавати власні.

Тримайтеся і не розчаровуйтесь ні в чому – "Сяйво" засяяло для українських авторів не просто так – повірте: воно засяяло для кожного з Вас, для всіх авторів, лиш не всі автори його побачили і не всі зуміли оте "Сяйво" розгадати. На те воно й "Сяйво" - загадкове, - відписав укладач альманаху "Сяйво, Головний редактор журналу "Мандрівник" першій учасниці альманаху "Сяйво".

* * *

Дякую за Вашу творчість та Ваш внесок в альманах "Сяйво".

І будьте впевнена, що одній людині Ви уже подарували Вашою творчістю впевненість, що вона не самотня в труднощах буття - мені.

Тож ми щасливі обоє, - відписав укладач альманаху "Сяйво, Головний редактор журналу "Мандрівник" іншій учасниці альманаху "Сяйво".

* * *

Від обох учасниць альманаху "Сяйво" укладач альманаху "Сяйво, Головний редактор журналу "Мандрівник" отримав відповіді: 

Дякую Вам, Ви неймовірний, - від однієї

Дякую Вам за розвиток культури! 

Це надзвичайно цінні для мене слова. Маю надію, що плани на зустріч авторів вдасться втілити, адже спілкування з однодумцями - ще одне щастя, - від іншої

- - -

Зараз коли в Україні холодно, хоч уже весна, але разом з нею в Україну прийшла війна, від якої холодно, слова юних українських дівчаток, студенток, які вірять у світле майбутнє України своїми талановити творами додають альманаху "Сяйво", журналу "Мандрівник" сил та наснаги не залишити на узбіччі літературну справу в Україні, де дуже багато роботи...

Оля ДУБРІВУК

ПАПІР В ДЕФІЦИТІ

Українським політв’язням в РФ і Криму

Тиша навколо така постійна.

Ґрати на вікнах тиснуть кутами.

Папір в дефіциті – пиши по стінах.

Мовчати нестерпно – кричи листами.

Кожен кахель липкий на дотик.

Ніяких прогнозів. Ніяких гарантій.

Усі катування триватимуть доти,

Доки не скажеш "Так" неправді.

Неправда буде рішуча й безжальна,

Вона здаватиметься всесильною.

Боротись – важливо. Боятись – нормально.

Хтось повинен залишатись Людиною.

Неправда спотворюватиме почерк,

Буде розлюченою і брутальною.

Але мовчання – найбільший злочин,

Папір в дефіциті – найгірше алібі.

Неправда ламатиме принципи й зуби,

Випльовуй, розвінчуй усю пропаганду.

Хтось повинен по той бік цензури

Рано чи пізно дізнатись правду.

Хтось повинен руйнувати ці стигми,

Захищати невинних, зупиняти атаки.

Слова повинні бути такими,

Щоб переконувати й надихати.

Слова повинні проникати за межі

Ворожих судів і фальшивих кордонів.

Завжди є вихід і є протилежність:

Світ не буває тотально чорним.

Тому, що життя полягає в свободі.

Тому, що мовчання і страх – не на часі.

Тому, що за тисячами, хто згоден.

Повинен стояти хоч хтось, хто не здався.

Євгенія КЕЦ

НЇЧ

Наснилось мені, що дві цятки над буквою Ї –

Це очі твої́.

А може, в олії маслини у душу вночі

Уп’я́лися, чи…

Хай краще то два об’єктиви: у профіль, в анфас

(Тюрма моя – час).

А може, це дуло одне, що двої́лось в очах –

Тремтиш і у снах.

Брешу! Я кричала, загублене в лісі дитя:

"Це Ї́вга! Це я!"

Не дивно хіба? Від початку в моєму "ім’ї́"

Уже були очі твої́.

Численні автори Міжнародного чесько-українського літературного альманаху "Сяйво" (Спеціальний додаток до Міжнародного незалежного чесько-українського літературного часопису "Мандрівник") хвилюються чи внаслідок Другої Російсько-Української війни вийде друком альманах "Сяйво", хто з авторів відібраний і увійшов в альманах "Сяйво" й т. д.

Просимо, не хвилюйтесь. Хвилюватись потрібно, чи переможе Україна у війні з Росією. А про альманах "Сяйво" подбає непереможний і поважний посол української культурної дипломатії в Чеській Республіці, Головний редактор журналу "Мандрівник" Олег Павлів.

Так, Друга Російська-Українська війна дещо посунула кордони України і терміни вичитки й відбору авторів і творів й видання друком альманаху "Сяйво", який пройде у два етапи за участі конкурсної комісії, члени жюрі якої будуть повідомлені згодом.

Але є юні, молоді автори і авторки, яких Головний редактор журналу "Мандрівник" і укладач альманаху "Сяйво", який опікується українським юнацтвом і молоддю в Україні, Чеській Республіці, Європейській Союзі і Північній Америці, замітив одразу і яких відібрав у спеціально створений ним "Золотий фонд української молоді" і їх направду чимало, чим дуже потішені: Тетяна Стрюк (м. Дніпро), Тетяна Іваницька (м. Тернопіль), Дарина Чупат (м. Київ) та багато ін. з ін. областей України і зарубіжжя: Олександра Ничипорчук (м. Гіссен, Німеччина) та ін. з Польщі, Болгарії  і т. д.,  які обов'язково вийдуть друком в альманасі "Сяйво"...

Окрім альманаху "Сяйво" унікальні автори "Золотого фонду української молоді", їхні твори, життя і творчість під протекцією Головного редактора журналу "Мандрівник", укладача альманаху "Сяйво" додатково і на перспективу репопуляризовані в інших виданнях Товариства "Опір Західної України": Міжнародному незалежному чесько-українському літературному журналі "Мандрівник", Міжнародному незалежному чесько-українському літературному журналі для дітей та юнацтва "Незабудка", Серії книг журналу "Мандрівник" "Народна бібліотека ім. Лесі Українки" та ін. виданнях з якими в Україні, ЄС і Пн. Америці співпрацює Товариство "Опір Західної України".

Існує легенда про Атлантиду, острів інтелектуалів: геніальних вчених, письменників десь в Атлантичному океані між Європою і Пн. Америкою... А може це й не легенда... ;)

Журнал "Мандрівник", наче на Атлантиді, зібрав навколо себе кращі уми світової інтеліґенції по-обидва боки океану, а Головний редактор журналу "Мандрівник" проклав міст між Європою і Пн. Америкою, щоб кращі уми світової інтеліґенції (в тому числі інтеліґенція українських біженців під мостом) зустрілись на острові науки і літератури, який донедавна в Україні вважали втраченим війною...

Подаємо перші уривки творів вибраних учасників альманаху "Сяйво" "Золотого фонду українського молоді": лікарку і шляхетну українську панянку Ліну Петляк (м. Нью-Йорк, США), солдата і благородного українського лицаря Збройних сил України Влада Кондратюка (м. Рівне, Україна)...

Вчитуйтесь в їхні твори, вдивляйтесь в їхні обличчя: чарівних українських красунь, які приклоняють коліном своєю вродою  і відважних українських воїнів, які своєю мужністю ставлять на коліна загарбників - вони майбутнє, яке Головний редактор журналу "Мандрівник" і укладач альманаху "Сяйво" подарував Україні, підклавши українській молоді своє дубове плече і юнацтво взявши під свої янгольські крила, щоб славна українська молодь і юнацтво на увесь світ засяяли у "Сяйві" мандруючи в "Мандрівнику"  незабутніми в "Незабудці"... :)

Ріка - це доля... У кожного своя доля, як писав геній і пророк України Тарас Шевченко. 

Тарас Шевченко писав на ріці Дніпра...

Олег Павлів на ріці Влтава...

Прага-Нью-Йорк-Рівне, Редакція "Мандрівника"

Світлини:

Редактор Олег Павлів на березі ріки Влтава, (Чехія, 2022 р.)

Лікар Ліна Петляк, (США, 2021 р.)

Солдат ЗСУ Влад Кондратюк, (Україна, 2021 р.)

Ліна ПЕТЛЯК

МОМЕНТ В ЯКОМУ МИ ЗНАЙШЛИ ОДНЕ ОДНОГО

Кажуть пізнання іншої людини приходить через внутрішнє самопізнання. Якщо у тебе достатньо любові до себе, тоді ти зможеш поділитися нею з іншими. Я не можу сказати напевно, що це факт, та істина є. Десь посередині.

Ця історія про двох шукачів істини. Вони познайомилися зовсім випадково. Одного зимового вечора їй захотілося гарячої чорної кави, а він вирішив скористатися іншою гілкою метро, прочитавши цікаве побажання в китайському печиві : "Зміни приходять при виборі нових доріг".

Вона ніколи не купляла китайського печива чи чогось схожого, проте він, час від часу, заходив у китайський квартал ніби навмисне когось шукаючи. Ці двоє були  несхожими між собою, та хіба всесвіт не створений із протилежностей?

Манхеттен. Це місто ніколи не спить. Воно й гадки не має, що у щоденній рутині людей існує така невід’ємна деталь як сон. За статистикою, вісімдесятирічна людина проводить близько двадцяти років уві сні. Отже,велику частину нашого життя  ми не контролюємо власних вчинків, думок, ідей. Тут, порівняно з людьми, місто має велику перевагу, бо не витрачає дорогоцінних років на таку річ як м’яке ліжко та подушку.

Місто відчуває людину, кожен її крок. Воно дихає й проникає в кожну вашу пору впускаючи свій молекулярний дим. Сонце заливає вулицю й від того, вона перетворюється в потужну яскраву ріку, але замість води  тут – автівки. Ти почуваєшся маленькою мурахою серед хмарочосів, серед мільйонів людей. Саме тому й хочеться повертатися сюди знову й знову, – щоб вгамувати цю дивну спрагу – бути непомітним й незнайомим. Всім байдуже хто ти і куди прямуєш. Кожен має свою щоденну місію, свої щоденні клопоти та завдання. Місто – це один великий вулик, що гуде. Ось уже багато сотень років Нью-Йорк називають великим яблуком через свої багатообіцяючі перспективи та неймовірні досягнення у майбутньому… Але що ж насправді ховається в сірих серцях  хмарочосів?..

Далі буде в альманасі "Сяйво"...  

Влад КОНДРАТЮК

МОРЕ В МУШЛІ

Залишався один місяць до кінця навчання, а Богдан вже бачив, як його ноги бігають по білосніжному піску, палить сонячний диск, а збоку шумить бурхливе, пінисте море. Йому було десять років, і він жодного разу не бачив морських хвиль, що прямують із безкінечного горизонту. Усі його однокласники кожного літа розповідають про курорт, на якому вони побували, тамтешні пейзажі та атракціони. А він під час цих розмов сидів, похиливши голову на руку й опершись об шкільну парту. Його сім’я не була достатньо багатою, щоб дозволити собі такий відпочинок, тому мрія про море відкладалася до далекого дорослішання.

Богдан стояв посеред магазину й чекав своєї черги взяти хліб та батон. Попереду нього був дідусь, який тримав у руці стару в’язану сумку, наповнену чимось. Коли настала його черга, старий витягнув із торбини порожні пляшки й поклав перед продавчинею. Та оглянула їх, перерахувала і заховала кудись під столик, за яким стояла, а діду дала декілька гривень. Богдана це здивувало: він раніше ніколи не бачив, як здавали пляшки. Хлопець запитав про це працівницю магазину, і та розповіла про спосіб заробити трохи грошей.

Слова продавчині немов дали Богдану друге дихання. Він зможе заробляти гроші, а отже, зможе поїхати на море. Повернувшись додому, хлопець поклав хліб із батоном у хлібницю, узяв декілька пакетів і повернувся на вулицю. Він зміг зібрати дванадцять пляшок – більше не міг нести. Його короткі ноги неслися назад до магазину, а пляшки в пакетах дзвеніли, як дзвіночки.

Коли Богдан поставив усі пляшки перед продавчинею, та розсміялася й запитала: “Тобі грошима чи морозивом?” Вона сподівалася, що хлопець обере морозиво, адже воно коштувало п’ять гривень, а грошима доведеться дати десять.

– Грошима, – довго не думаючи, відповів Богдан. Врешті-решт, морозивом на море не поїдеш.

Отримавши свої чесно зароблені десять гривень, Богдан знову попрямував вулицею в пошуках пляшок, які відкриють йому шлях до чарівного моря! В інтернеті хлопець дізнався, що путівка та проживання на відпочинку йому обійдеться майже в півтори тисячі гривень. Якщо за день він зароблятиме від тридцяти до п’ятдесяти гривень, то через півтора місяця спокійно назбирає. А ще у нього незабаром день народження! Є шанс за один день отримати триста, а то й більше гривень!

Богдан невпинно продовжував виконувати свій бізнес-план, а продавчиня щодня сміялася й пропонувала хлопцеві морозиво замість грошей. Усі свої заощадження молодий бізнесмен обережно ховав у дитячу скриню, якої ніхто не торкався.

Одного дня він побачив на галявині під деревом двох дівчат із протилежного класу. Одна з них наливала чай із термоса в кружку, а інша, у капелюшку та з записником у руках, пропонувала цей напій із печивом усім перехожим (за скромну плату, звичайно).

– Що це ти несеш? – запитала Богдана дівчинка в капелюшку. Її звали Марія.

– Пляшки здаю, – відповів хлопець.

– Ха-ха, – розсміялася дівчинка, – ну й багато ти своїми пляшками заробиш?

– А тобі що до того? – запитав, збуджений такою зухвалістю, Богдан. – Скажімо, від шістдесяти до сімдесяти гривень у день маю, - прибрехав він, щоб не ганьбитися перед дівчатами.

– Ой, та авжеж, так узяла й повірила, – відповіла дівчинка, перевіряючи свої записи.

– Не хочеш – не вір, мені-то що до того? А ви скільки маєте своїми чаями?

– Зараз до тридцяти гривень за день, але у нас є прогресія! – заверещала дівчинка.

– Що у вас там є?

– Прогресія, неук! У нас вже є постійні клієнти. Сьогодні п’ять людей п’є наш чай, а завтра десять буде! Післязавтра двадцять!

– Та у вас його беруть зі співчуття! – закричав у відповідь Богдан.

– Хто б казав?! Іди збирай свої пляшки, як безпритульний! – закричала у відповідь дівчинка.

Вони ще трохи посварилися одне з одним, а потім розійшлися, бурмочучи собі під ніс. Бізнесмени! Що з них взяти?

Пройшло декілька днів, ранкове сонячне проміння лише починало проникати в бетонні вулики, де проживали люди, а Богдан не міг дочекатися, коли цей день нарешті почнеться. День його народження – день подарунків, які наближають його до заповітного моря. Усе пройшло, як зазвичай – купа родичів, торти, подарунки, декілька купюр по сто гривень. Однак було дещо неочікуване – подарунок сестри Лізи. Вона подарувала Богдану морську мушлю...

Далі буде в альманасі "Сяйво"...

Для тих з нас, хто вірить у фізику, лінія поділу між минулим, сьогоденням і майбутнім — це тільки ілюзія, якою б міцною вона не була...

Альберт Ейнштейн

Неможливе можливе тільки у Бога...

Олег Павлів

До Дня поезії...

Неосяжна велич поезії непідвладна простору і часу: в цьому таємниця віршів і загадка поетів... Решту напише історія...

Ось вона - Золота вуличка в Празі, на якій жив іудейський Кафка Чехії, якою мандрували поліська мавка і карпатський мольфар України: одна і та сама вуличка в різні часи і епохи на якій крізь простір і час зустрілись неосяжна велич таємничих і загадкових поетів минулого, сьогодення  і майбутнього...

Маленька Золота вуличка, але золота...

Тож з нагоди Дня поезії подаємо добірку віршів авторів Міжнародного чесько-українського журналу "Мандрівник" - Юлії Бережко-Камінської зі столиці України і Олега Павліва зі столиці Чехії, які всупереч війні обоє зустріли весну і обоє зустрілися у Золотій вуличці - які народилися не обійти і не оминути походеньки Золотою вуличкою, як і народжений у Золотій вуличці Франц Кафка, якого не обійшла і не оминула слава світового поета...

Прогулянкою Золотою вуличкою Головний редактор журналу "Мандрівник", поет у День поезії придбав там же, у Золотій вуличці годинник із Празьким Орлоєм - напевне здогадуєтесь чому...

Вчитуйтесь в імена і прізвища поетів журналу "Мандрівник", яких наші діти й онуки уже незабаром читатимуть в підручниках української і зарубіжної літератури...

На світлинах:

№№ 1-2: Ю. Бережко-Камінська під час відвідин могили Лесі Українки (м. Київ, 2019 р.) і О. Павлів перечитуючи листи Лесі Українки в у фондах та колекціях Національної бібліотеки Чеської Республіки (м. Прага, 2017 р.)

№№ 3-4: У Золотій вуличці дім № Z6: Ю. Бережко-Камінська, 2019 р. і О. Павлів, 2022 р.

Юлія БЕРЕЖКО-КАМІНСЬКА

* * *

Я коси хотіла – щоб довгі і темні,

Бо що то за жінка, якщо без коси?

Вставала удосвіта: Господи, де мені

Узяти ті коси, якщо не даси?

Я б на ніч плела їх. Я б часу не квапила.

Я в них заплітала би тиш і роки.

Ті коси мого набиралися б запалу

І воду пили би з моєї руки.

Ті коси зі мною старіли би повагом

І пахли б то зрілим зерном, то дитям

Від погляду лютого і випадкового

Були б оберегом мені за життя.

А після усього покрилися б росами

І дівчинка якось спитала б мала,

Чи жінку ту знав, що за довгими косами

Довіку ховала два білих крила?

м. Київ

Copyright Юлія Бережко-Камінська, 2019

Copyright Літературний часопис "Мандрівник", 2019

Олег ПАВЛІВ

* * *

Чи буває кохання вічним?

Я із впевненістю скажу́: "Авжеж"!

Коли ди́влюся їй у вічі

У очі її без меж...

У яких, наче у океані

Я китом переплив увесь світ

Очі її кохані

Розтопили у серці лід...

* * * 

Я на скрипці тобі заграю

Ти мені на фортепіано

Кохаю, кохаю, кохаю

З тобою я кит океану...

м. Прага

Copyright Олег Павлів, 2022

Copyright Літературний часопис "Мандрівник", 2022

Десь у Празі ехо війни в Україні...

Тече вода, тече бистра

Та куди не знає

Поміж гори в світ широкий

Тече, не вертає...

Відео: Товариство "Опір Західної України", 20 березня 2022 р.

Бог з усіма хто з Богом і тільки Бог знає, хто з ним...

Олег Павлів

(Із журналу "Мандрівник" (№ 8, 2021 р.))

Не бійся нічого - тільки гріху...

Олег Павлів

(Із журналу "Мандрівник" (№ 10, 2022 р.))

Очевидці не мовчуть... Свідчення не горуть... 

Свідчення очевидця Другої світової війни і Голодомору 1946-1947 рр. в Молдові і Західній Україні, корінної українки Галичини про злочини корінних українських колаборантів скоєні проти українських борців за волю і соборність України у ХХ ст., які завершуються словами: "пережили би те, що ми, знали би ціну правді..."

Заклик очевидця Другої світової війни і Голодомору в Блокадному Ленінграді 1941-1944 рр., корінної росіянки Санкт-Петербургу зупинити злочини корінних російських окупантів скоєні проти нащадків українських борців за волю і соборність України у ХХІ ст., які починаються словами: "сынок, не ходи на эту войну..." 

Обидві: українка із Галичини Дарія Попович (Бойдуник) і росіянка із Санкт-Петербургу Олена Осипова стали символом Російсько-Української війни - символом причин і наслідків війни: чому вона почалася у ХХ ст. і не закінчилася в ХХІ ст. 

В Україні у ХХІ ст. незаконно і антидемократично перешкоджали в правах українці із Галичини Дарії Попович (Бойдуник) і її нащадкам відкрити для увіковічнення пам'яті пам'ятник нащадкам борців за волю і соборність України із УВО-ОУН-УПА. 

В Росії у ХХІ ст. незаконно і антидемократично перешкоджали в правах росіянці із Санкт-Петербургу Олені Осиповій і її нащадкам відкрити рот із закликом зупинити війну в Україні із нащадками борців за волю і соборність України із УВО-ОУН-УПА. 

Християнська мудрість гласить: "Гріх за гріх не карати".

Тож послідовники українських колаборантів в Україні, які продовжують перешкоджати відкрити пам'ятник українським борцям за волю і соборність України із лав УВО-ОУН-УПА і послідовники російських окупантів, які продовжують воювати із нащадками борців за волю і соборність України із лав УВО-ОУН-УПА повинні розкаятись, щоб уникнути покарання продовженням війни або не розкаявшись прийняти покарання війною, яка триває і через яку страждають ні в чому не винні українці та українки... 

Народна мудрість гласить: "Як тривога - то до Бога. По-тривозі - та й по-Бозі".

Якщо молитись, але за скоєні гріхи не розкаятись, значить молитва не щира. 

Пробачити гріхи можна тільки тим, хто розкаявся інакше пробачення - теж гріх. 

* * * 

В журнал "Мандрівник" надходить багато повідомлень в яких пишуть, що дуже вірують в Бога, але це не означає, що усім дуже віримо, тому що разом із Дарією Попович (Бойдуник) в минулому і сьогодні пережили дуже великі злочини російських окупантів і українських колаборантів, тому знаємо ціну правді! 

Так як сьогодні поступом часу оприлюднюємо документи про злочини російських окупантів і українських колаборантів в минулому, так в майбутньому поступом часу оприлюднять документи про злочини нинішніх російських окупантів і українських колаборантів - документи і про тих, і про інших у нас є!

Бог усе бачить!

Бог і Україна! 

Світлини: 

1. Очевидець Другої світової війни і Голодомору 1946-1947-х рр. в Молдові і Західній Україні Дарія Попович (Бойдуник) (Прикарпаття, 2012 р.) 

2. Очевидець Другої світової війни і Голодомору в Блокадному Ленінграді 1941-1944-х рр. Олена Осипова, (СПб, 2022 р.) 

3. Спогади очевидця Дарії Попович (Бойдуник)

Крізь роки і покоління... 

Поштівка картини КНУ ім. Т. Шевченка художника Проф. М. Бурачека (В-во "День", 1920-ті рр.) із фондів та колекцій Архіву Мґр. Олега Павліва ім. Проф. Володимира Кубійовича в ювілейному Міжнародному чесько-українському журналі "Мандрівник" (№ 10, 2022 р.) і фото абсолвенток КНУ ім. Т. Шевченка й авторів ювілейного журналу "Мандрівник" і альманаху "Сяйво" (спеціальний додаток до журналу "Мандрівник"): Олена Бодасюк, Дарина Гладун, Анна Шевчук-Люднова... (Архів А. Шевчук-Люднової, 2020-ті рр.).

Українки чарують - "Мандрівник" плекає чари...

В редакцію "Мандрівника" він українських державних установ і благодійних фондів надходять заклики із проханням допомоги Україні, які окремою рубрикою оприлюднені в Інформаційному бюлетені "Бойові Друзі" при журналі "Мандрівник".

Дякуємо всім небайдужим!

Редакція "Мандрівника"

Міжнародний чесько-український журнал "Мандрівник" на сторінках якого друкуються провідні автори України та зарубіжжя із самого початку видання друком привернув увагу читачів Журналу пророчою творчістю авторів Журналу, серед яких видатні українські автори минулого і сьогодення...

На крилах Міжнародної літературно-краєзнавчої Премії ім. Архипа Тесленка (Засновники: Товариство "Опір Західної України" ; Міжнародний чесько-український журнал "Мандрівник") з повагою до української літератури засяяли численні українські письменники і письменниці України, нагороджені Премією ім. А. Тесленки за життя і посмертно...

В цей нелегкий для України час пророчі вірші лауреатки Першої Премії ім. А. Тесленка за 2019 рік Юлії Драгун, коли журнал був заснований і лауреата Третьої Премії ім. А. Тесленка Івана Овечка (посмертно) за 2021 р., коли журнал відзначає свій ювілейний випуск 10-го номеру Журналу укріпили віру в правдивість правильного шляху "Мандрівника" у дорозі до Бога і України.

Пишаємось Журналом і його гідними авторами та вірними читачами!

Бог і Україна!

Ми Перемогли! Переможе Україна!

Єднаймося, браття!

За Україну, мої браття,

Разом всі рушаймо,

Боронити рідну неньку

Гуртом починаймо!

В нас нестерпний біль великий –

Країну врятуймо,

Знищим цю біду нещасну

Та все відбудуймо!

Єднаймося, мої браття,

Із заходу й сходу –

Хай відчують міць і силу

Вкраїнського роду!

Будем ворога долати,

Нехай пам’ятає:

Що ніхто у цілім світі

Нас не подолає!

Тому, браття-українці,

Міцно всі тримаймось,

Щоб настала перемога –

У куш об’єднаймось!

Як згуртовані ми будем,

Станемо до бою,

Тільки мирні й вільні землі

Лишим за собою!

Хай відчують міць і силу

Єднання і злуки,

Тож берімо в бій за волю

Булаву у руки!

Хай полине над світами

Слава про Вкраїну –

Відродиться дух козацький,

Знищить геть руїну!

Юлія ДРАГУН, лауреат І Премії ім. Архипа Тесленка

Батьківщині

До Тебе, люба Україно

З-за океанів і морів

До Тебе, Рідний Краю, лине

Скитальця стомленого спів

З тих пір, як я Тебе покинув

Та у чужі світи пішов

Земної кулі половину

Злітав я й пішки обійшов

Чим далі в світ, тим більш науки

І бачу я: на всій землі

Ти прийняла найбільші муки

Як Він, розп'ятий на хресті

За правду Божу і народну

За всіх людей усі гріхи

За всіх ображених, голодних

Як Він страждав, страждаєш Ти.

Та вірю: прийде та година

Коли зішле Бог дар з небес

І Ти воскреснеш, Україно

Як з мертвих Він колись воскрес!

Іван ОВЕЧКО, лауреат ІІІ Премії ім. Архипа Тесленка (посмертно)

Учасники Міжнародного чесько-українського літературного альманаху "Сяйво" (спеціальний додаток до Міжнародного незалежного чесько-українського літературного часопису "Мандрівник") засяяли Стипендією Президента України - Олександр Козинець, Дарина Чупат, Катерина Бойко, Микита Рижих.

Про це йдеться в інформаційному незалежному виданні Читомо, НСПУ, Українська Літературна Газета, Litcentr, які сприяли поширенням оголошення про альманах "Сяйво".

За альманах "Сяйво", Олег Павлів

Постійною авторкою-дописувачкою журналу "Мандрівник" Юлією Драгун, письменницею, членкинею НСПУ і лауреаткою та дипломанткою багатьох Міжнародних і Всеукраїнських наукових й літературних премій та конкурсів й державних нагород України засновано Благодійний фонд ім. Юлії Драгун, який активно працював протягом 2021 року.

Зокрема бібліотека села Підвиноградів, Закарпатської обл. отримала від Благодійного фонду імені Юлії Драгун розкішні книжкові видання, автором яких є Ю. Драгун.

Благодійний фонд ім. Ю. Драгун підтримав дитячі спортивні акції, творчість обдарованих дітей, відвідав літніх людей, які проживають у Виноградівському геріатричному пансіонаті, Закарпатська обл.