Олег Павлів

НА СЛУЖБІ БАТЬКІВЩИНИ

Від нерозсудливих і неосвічених змагань слід ухилятися, знаючи, що вони народжують суперечки...

Апостол Павло

Блаженні миротворці, бо вони будуть названі синами Божими...

Євангеліє від Матвія

Мужчина - стійкий як камінь, інакше він не мужчина...

Олег Павлів

* * *

Павло був худорлявим, бліднуватим, вечорами після відбою вірші любив писати...

Всі дивувалися навіщо такий армії взагалі потрібен...

Всі крім командира...

* * *

Раз у раз сильний статурою Лев в коридорах казарми лупцював Павла, гадаючи, що той проявить слабкість і розплакавшись попроситься із армії додому і що товариші по-службі висміють Павла, але Павло не розплакався...

Щоразу, приймаючи удар від Лева, Павло падав на землю, бо будучи слабшим від Лева, не міг йому дати здачі, але щоразу піднімаючись завдяки стійкості Лев не міг здолати Павла...

Натомість уже товариші по-службі почали підсміюватись над Левом, що такий сильний статурою парубок не може здолати слабшого за нього Павла...

І так тривало упродовж служби солдатів Павла і Лева, доки в ситуацію не втрутився командир, знаючи, що ні Павло, ні Лев не стануть солдатами, якщо цю ситуацію не вирішити по-воєнному, як і належить мужчинам...

* * *

Від командира солдатам Павлу і Леву надійшов наказ: добратися із точки А в точку Б, але з умовою: добратися повинні обоє солдатів, інакше завдання слід вважати проваленим для обох...

Солдатів на гелікоптері закинули у дрімучий ліс до виконання наказу.

На прощання командир дав солдатам дружню пораду: "У Вашій між Вами, тобою Левом і тобою Павлом, війні переможців не буде, якщо Ви не помиритесь..."

Безжальний, жорстокий ліс, як і сама природа існування усього живого поступово вимотала солдатів...

У солдатів не залишилось ні води, ні їди, ні сил - тільки завдання офіцера, яке необхідно виконати...

Сильного, але не витривалого Лева скорили дрімучі ліси Сибіру і Павло загартований витримкою у довготривалому протистоянні Лева і Павла в казармах армії подав товаришу по-службі руку...

Павло знав, що покинувши товариша по-службі у лісі він переможе в їхньому між ними протистоянні, докаже свою силу, але провалить завдання, поручене йому командиром на службі Батьківщини...

Як і Лев знав, що прийняши поміч від товариша по-службі він програє в їхньому між ними протистоянні, покаже свою слабкість, але виконає завдання, поручене йому командиром на службі Батьківщини...

* * * 

Коли солдати вийшли із лісу на галявині в полі їх уже чекав їхніх командир, усміхаючись...

Він тримав у руках камені янтару і подарувавши їх обом солдатам, сказав: "Ви змужніли бути солдатами для Батьківщини..."

* * *

Командир вручив Павлу погони сержанта, після чого Лев віддав честь товаришу по-службі зі словами: "Маю честь, товаришу сержант!"

Сержант Павло у відповідь віддав честь товаришу по-службі Леву зі словами: "Дякую за службу, товаришу солдат!"

Вкінці командир віддав честь обом товаришам по-службі Павлу і Леву зі словами: "Дякую за службу Батьківщині!"

31.12.2022 р., м. Прага

Copyright Олег Павлів, 2022

Copyright Літературний часопис "Мандрівник", 2022

Я встретил его близ Одессы родной

Когда в бой пошла наша рота

Он шел впереди, с автоматом в руках

Моряк Черноморского Флота.

Моряк шёл спокойно, пример всем давал,

Он родом был сам из Ахтырки *

И ветер гулял за широкой спиной

И в лентах его бескозырки.

Он видел в снегах "набегающий вал"

И в бор голубые "отроги"

Атаки "авралами" он называл

И милями мерил дороги

- Полундра! За Родину! - крикнул герой

Пощады нет извергам, гадам!

И врезался в гущу отважный моряк

Работая крепко прикладом

Один на один с офицером-врагом

Пришлось моряку очутиться

Он сбил крестоносца стальным кулаком

И к черту отправил фашиста

Я встретился с ним после боя в селе

В морском полевом медсанбате

На докторском белом высоком столе

Лежал он в кровавом бушлате

Двенадцать ранений хирург насчитал,

И пули ушли так глубоко

И тихо запел, умирая, моряк:

Раскинулось море широко…

А после меня он тихонько спросил

- Быть может, поедешь в Ахтырку?

Жене передай мой прощальный привет

А сыну отдай бескозырку

Над телом героя скрестили штыки

Добыть поклялися Победу!

И снова на Запад пошли моряки

По-дымному вражьему следу...

Балада про матроса, автор невідомий

Вийшла друком книга письменника і військового солдата Владислава Кондратюка "Янгол України".

Книга упорядкована письменником і військовим кореспондентом Олегом Павлівом.

Художник малюнків в книзі Валентина Рибаченко.

Книга вийшла друком коштом Фонду ім. Владислава Кондратюка Товариства "Опір Західної України" (Чеська Республіка) у Видавництві "Лілія" (Україна).

На Фонд ім. Владислава Кондратюка Товариства "Опір Західної України пожертвували кошти Олег Павлів (Чеська Республіка) та подружжя Наталія Касанова (Чеська Республіка) і Каміл Касан (Словацька Республіка).

За що воював Владислав Кондратюк в Російсько-Українській війні?..

Про це в книзі військового солдата Владислава Кондратюка упорядкованій військовим кореспондентом Олегом Павлівом...

Бог усе бачить...

* На Охтирщині (Сумська обл.) народився офіцер-прапороносець Стягу Перемоги над Рейхстагом і нацизмом в Європі і світі герой України лейт. Олексій Берест (1921-1970)

На знимках: 

1. Друг Владислава Кондратюка Олег Павлів оглядає супутник Нептуна Тритон...

2. Книга Владислава Кондратюка "Янгол України" (Прага - Рівне - Хмельницький : Фонд ім. Владислава Кондратюка Товариства "Опір Західної України" ; В-во "Лілія", 2022 р.) 

Владислав Кондратюк

ВМЕРТИ, ЩОБ ЖИТИ

Володимир сидів на інвалідному візку й мовчки дивився на автомобілі, що проїжджали повз. Йому було тридцять років, й останнім часом він лише й робив, що сидів поблизу траси та спостерігав за механічними кіньми. Швидкість і шум, які вони видавали, створювали для Володимира ілюзію життя, якого в нього не залишилося. Життя - це рух.

Це не філософська думка і не релігійна настанова - це закон природи.

Доки тварина має сили рухатися, боротися, досліджувати, доти вона має право та можливість жити. Як тільки один із параметрів падає: природа, яка вподобала сильних, замінює їх кимось іншим, а ослаблу, стару тварину пускає на добриво землі та їжу тим, хто прийшов її замінити.

Колись і він міг ходити, ще до Другої світової війни. Володимир воював на боці радянських військ, та нещасний випадок відрізав його від власного загону й лишив дієздатності обох ніг. Потім, через низку випадкових подій, по-закінченню війни він опинився в Америці, де були деякі його родичі. Післявоєнний капіталізм був дикими, кам’яними джунглями, де панував той самий закон сили. Людям із обмеженими можливостями доводилось компенсувати їх своєю наполегливістю й залишками свого майже мертвого здоров’я. Володя працював на заводі, до списку його завдань входило одноманітне сортування. Він певний час міг забезпечити себе, однак згодом випадково порізався під час роботи. Поріз він замотав бинтом і продовжив працювати, не здогадуючись, яка зараза потрапила до його організму. Невдовзі він ледве не втратив руку.

Спільними зусиллями багатьох лікарів вона була врятована, однак фізична робота на ту руку була протипоказана на цілий рік.

Брати на роботу однорукого відмовлялися і Володимиру нічого не залишалося, крім того, щоб померти з голоду в цих кам’яних джунглях або побороти залишки власної гордості та зі смиренністю похилити голову й просити на вулиці, як це робили майже всі інші люди зі схожою долею.

Після війни таких, як Володя, було багато, тому для волонтерів і благодійних організацій він просто губився в черзі. Зрідка отримував якісь гроші, однак їх було мало. На щастя, родичі Володимира взяли його під свою опіку. Валя, сестра Володимира, була щирою християнкою і зауважила, що один рік догляду за хворим подарує їм більше шансів отримати квиток на небеса.

Повертаючись до Володимира, нагадаємо, що покинули ми його на трасі. Він там, власне, любив сидіти ще задовго до втрати роботи, однак після проблем із рукою, траса стала йому другим домом. Під гомін швидкісних авто йому було якось комфортніше віддаватися своїм думкам.

Години йшли непомітно, як і життя.

Володимир уже завершував роздуми. Тяжко зітхнувши, він ухопився своїми міцними від постійних навантажень руками за колеса. Однак не встиг прикласти силу, як щось піднесло його доверху разом із візком.

Чоловік із переляку став триматися за свого механічного ослика. Повернувши голову, він нарешті побачив причину свого різкого зльоту - Макс. Це був чоловік Валі, саме йому Володимир повинен дякувати за опіку. Макс був геть молодий - двадцять два роки, однак він уже мав родину. Йому довелося воювати зі сторони Америки. Погляд Макса завжди був наповнений рішучістю, через постать і всі його рухи неозброєним оком можна було побачити силует воїна, який був для нього не простою формальністю, а станом душі. Сьогодні Макс був рішучий, і Володимир відчув, що це не до добра. У його чорних очах відчувався якийсь лукавий план, а легенька посмішка була викликом із презирством всьому світу.

- Не втомився? - Запитав спокійним голосом Макс.

- Було б від чого, - із посмішкою відповів Володимир.

- Від такого життя, - тон родича ставав грубішим і це насторожило Володимира, але той нічого не відповів. - Кожен день дивитися, як інші ходять, веселяться, люблять… А ти прив’язаний до двох коліс та дошки між ними. Люди будуть одружуватися, заводити сім’ї, а ти - займатись онанізмом, як проклятий, сидіти й спостерігати за ними.

- Чого ти хочеш? - Не витримав Володимир і спробував забрати керування власною коляскою. Однак Макс міцно тримав контроль над його механічним тілом і цілеспрямовано віз його в невідомість.

- Я хочу поговорити… по-чоловічому. А то ти, я бачу, дуже глибоко впав у дитинство: годуй тебе, одягай. Може тобі ще зад підтерти?

- Був би ти на моєму місці… - Володимир запалився гнівом, йому хотілося натовкти Максу пику, та він не міг це зробити.

- Якби я був на твоєму місці, то застрелився б! Я воював разом із тобою, лише на іншому фронті! Я бачив багатьох таких, як ти, однак у них вистачало сміливості пустити собі кулю в голову. А ти, окрім того, що виродок тілом, ще й виродок душею! Змушуєш інших недоїдати, щоб вони могли годувати тебе, доки ти приходиш до цієї клятої траси й кожен вечір сидиш і дивишся у порожнечу.

- Скоро я піду на роботу й віддам тобі все…

- Ох ні, йди до біса зі своїми грошима. Справа не в них… Слабкість - це хвороба, вона передається, як чума, якщо залишається без покарання. Я пропоную тобі проявити сміливість, вилікувати свою душу…

Після цих слів Володимиру все стало зрозуміло. Тепер він розумів, що прямують вони в парк, кудись, де мало людей і ніхто не почує пострілу…

Самотній світильник освітлював лавочку, яка була оточена з усіх сторін кущами й деревами. Поблизу не було людей, лише метрів за триста виднілися людські силуети.

Макс вийняв із внутрішньої кишені пальта револьвер. Чорний, як ніч і святий, як смерть. Рука у Володимира затремтіла, серце нервово забилося, він через силу ковтнув слину, тяжко вдихнув і змусив себе прийти до тями. Тоді заглянув в очі Макса, який уважно дивився на Володимира, не зводячи погляду. Той вловлював кожен вираз обличчя, кожну міміку й по-диявольськи радів усередині.

Макс протягнув револьвер і поклав у руку своєму родичу. Ніколи Володимир не думав, що зброя може бути такою тяжкою. Здавалося, звичайний кольт, звичайні патрони, а такий тяжкий, що душа в п’ятки втекла. Рука нервово крутила револьвер по-сторонах, а Володимир його довго оглядав міркуючи про щось своє.

- У тебе не буде сім’ї, - говорив Макс, - тебе ніхто не полюбить, не буде справжніх друзів, ти більше ніколи не пізнаєш смак пригод. Володя, ти мертвий! Тебе не існує, ти помер ще там, на фронті, залишивши бродити по-світу жалюгідну тушку колись живучої людини. Просто прийми те, що маєш, наважся. Ти ж сам цього давно хочеш…

Рука зі смертоносною зброєю стала потрохи тягнутися до скроні. У той момент здавалося, неначе часу не існує, усе життя, яке було раніше і яке колись буде, вкоротилося до декількох хвилин під ліхтарем.

- Ти думаєш, так легко жити? - Сказав повільно Володимир. - Думаєш, смерть найважче, що є? Ти її боїшся більше за мене і через цей страх у тебе до неї й повага, як у давнього аборигена до дерев’яного божка.

Повір, набагато важче вставати кожного дня й шукати рятунок від неминучого, вирішення неможливого. Та що ж… Якщо моє існування заважає тобі та Валі, я не буду сперечатися.

Дуло пістолета наблизилося до скроні, а палець проклято став на курок. Володимир почав відраховувати до десяти, на лобі в нього виступали холодні краплинки поту, які відсвічували світло ліхтаря.

- Десять, дев’ять... - Говорив він сам собі.

- Браво! Терпіння назвати великою силою!

- Вісім…

- Авжеж, ти в усьому звинуватив мене, лише ти один…

- Сім…

- Чистий і непорочний, ображений всім світом.

- Шість…

- Я так і гадав, у тебе не вистачить сили визнати свою слабкість!

- П’ять…

- Ти більше не людина, Володя! Ти виродок!

- Чотири, три, два, один…

Розрахунок було закінчено, мокра від поту рука трусилася, стискаючи револьвер, однак вистрілу не відбулося. Макс вихопив зброю з рук Володимира і той тяжко видихнув повітря, випускаючи з себе всю напругу. Від хвилювання в того на секунду потемніло в очах.

- Я й не сумнівався… - Із сумом промовив Макс і залишив свого родича посередині парку.

Коли грізна фігура Макса зникла з поля зору, Володимир відкинув голову назад і, закривши очі, намагався віддихатися. Його нервова система була занадто перенапружена, щоб думати, інстинкт самозахисту, якому довелося боротися з внутрішню волею, глушив усі думки.

Свідомість почала повертатися до Володимира лише через десять хвилин і тоді він зрозумів усю жалюгідність власного існування. Він виїхав із парку й опинився на вічно людних вулицях великого міста.

Володимир дивився на картину, яку бачив кожного дня, і зараз вона стала йому по-особливому гіркою. Такою ж гіркою, як у той момент, коли він утратив ноги, однак тоді всі його втішали, він бачив інших людей, які мали схожу ситуацію, однак змогли нормально жити. Володимир вірив, що й він зможе, він хотів у це вірити. Однак такі жорстокі слова Макса були для нього ножем у спину. Різко погляд на весь світ змінився.

І найжахливіше те, що він має рацію! Цілком має рацію. В усіх його словах була не просто логіка, а прямий факт.

Володимир ще довго тинявся по-місту, бо не міг наважитися повернутися додому… Він переступив поріг чужої квартири лише зі сходом сонця, Валя відразу налетіла на нього й запитала, чи нічого не сталося. Однак Володимир нічого їй не відповів, а лише проїхав повз неї та Макса, який неначе не помічав присутності родича. Відкрив двері кімнати й, опинившись усередині, під’їхав до вікна з жалісним поглядом в очах.

Тепер Володимир помер, його існування важко було назвати життям.

Із кожним днем йому все важче й важче було дивитися на світ, все частіше він задумувався про самогубство. Однак щось втримувало його в цьому світі. Із того моменту з Максом вони більше не спілкувалися. Валя помітила, що щось не так, однак всі її спроби дізнатися правду були марними.

Минуло два тижні депресивного й гнітючого стану. Самоприниження й сум з’їдали Володимира зсередини. Врятував ситуацію випадковий дзвінок. Йому пощастило знайти роботу барменом. Спочатку він навіть подумав, що це чийсь розіграш, однак після отримання першої зарплати сумніви зникли.

Робота в барі була відносно простою. Інколи, випивши, молодь із нього жартувала, та дотепний жарт із посмішкою у відповідь зривав між ними безодню і незабаром Володимир почав відчувати себе комфортно.

Час проходив непомітно і кожен день Володимир усвідомлював, що хрест на його тілі ще нічого не означає, а Макс помилявся. Кожного дня він бачив здорових і міцних тілом людей, які безтурботно пропивали своє життя. Вони нічого не робили, крім того, що жалілися й пили. Хлопці були ще жалюгідніші, він у їхньому віці воював, тоді, як вони клянчили гроші в батьків і витрачали на алкоголь і наркотики.

"Чим вони кращі за мене?" - Кожного дня задавав собі це питання Володя і кожного дня сам собі давав відповідь: “Нічим. Врешті-решт, Теслу, да Вінчі, Рокфеллера й інших зробила великими й відомими не наявність у них ніг. Великим винахідником, художником чи бізнесменом я, можливо, й не стану. Та Максу задам жару! Я йому покажу, хто тут виродок, хто з нас слабкий духом! Згадати хоча б Тиберія Клавдія - інвалід, якого дивом сім’я терпіла, хоч і не сильно хотіла. Авжеж, я не народився в сім’ї імператора, та й богом ставати не збираюся! Ну, тримайся, Максе!"

Любов - сильне почуття, однак воно не так зміцнює людину, як ненависть. Серце, наповнене ненавистю, дасть сили тілу й гостроти розуму. Добре мати друга, бо він виручить тебе у важку хвилину, та набагато краще мати ворога - він не буде допомагати тобі з проблемами і, відповідно, дасть шанс самому з ними справитися та стати сильнішим.

Володимир почав красти алкоголь у барі, а недостачу розбавляти водою або дешевим спиртом. Перероблюючи й мішаючи власний коктейль, він розпродавав його під виглядом старовинного рецепту, який передавався в його родині з покоління в покоління. Гарна етикетка, намальована за невеличку суму вуличним художником, привертала до себе увагу, тому покупці зазвичай ставили їх на видне місце.

"Лише подумати, - говорив про себе Володя, - колись люди підкорювали гори, відправлялися в далекі мандрівки, в невідомі землі, йшли на війну, боролися з силами природними й надприродними, шукали й пізнавали істину, щоб знайти себе, показати свою природу в усій її індивідуальній величності. А тепер це все звелося до простого - купи?"

Та суть не в цьому. Назбиравши грошей, Володимир заплатив одній газеті за статтю, яка розповіла би про тяжку долю військового, який, ставши інвалідом, вирішив досягти більшого й почав власний бізнес. І тепер він пише про це книгу. Книга, власне, була купкою банальних виразів, які кожен капіталіст знає, як "Отче наш" - іншими словами, звичайний одноманітний бізнес-посібник. Результат не заставив себе довго чекати: купка дурнів, які хочуть їздити на крутих машинах і нічого не робити, швидко скупила весь тираж.

Незабаром Володимир зміг орендувати квартиру й остаточно залишити бар, а відтак зайнявся бізнесом повною мірою. Його справи покращувалися, а разом із тим зростав рівень зневаги до всього світу. Він спокійно попрощався з Валею, однак із Максом так і не заговорив. Хоча по-останньому було видно, що його ставлення змінилося, як і ставлення Володимира.

Ішли роки, змінювалися люди, а з ними змінювався і світ. Старі мрії канули в безодню, щастя стало на смак порохом, а горе - порожниною.

Ненависть і бажання помсти, що колись зігрівали серце вогнем, залишилися для Володимира останнім випробуванням.

Блискавка вдарила, освітивши вулички нічного міста. Ішла злива та ревів хижий вітер. Із темряви, яка неначе стала матеріальною, донісся звук глухого удару об двері. Хтось у квартирі заметушився й підійшов до входу.

- Хто там? – запитав голос.

- Ось і наступив той момент… Відкривай, Максе, прийшла пора поговорити по-чоловічому!

Двері відчинилися, і бліде світло від блискавки освітило грізну й могутню постать Володимира, що стояв на двох ногах…

Протези ніг видавали механічний шум при ходьбі. Максу не потрібно було пояснювати, для чого прийшла пора - він чудово розумів, що тепер настала черга Володимира його випробовувати. Він не знав, що його чекає, однак був готовий до всього. Як завжди, Макс приготувався до будь-якої битви й будь-якої смерті. Він попрощався з Валею, яка тримала з усіх сил руку Макса й забороняла йому виходити. Однак той лише лукаво посміхнувся, обійняв її і пошепки запевнив, що все буде добре.

Вони йшли мовчки, не дивлячись один на одного. Дощ був сильним і вони встигли намокнути, доки дійшли до автомобіля. Після того почалася довга дорога в саму безодню. Вони їхали декілька годин, доки не зупинилися посеред якогось лісу. Злива не закінчувалася. У багажнику лежали два рюкзаки для походів. Володимир взяв один і мовчки пішов у ліс, залишивши авто стояти. Макс взяв свій і вирушив за ним.

Три дні переходу, три дні суворого мовчання, яке напружувало душу, немов пружину. Ліс, яким вони йшли, мав дуже різкий рельєф, що ускладнювало пересування. Макс зазвичай забирався на якийсь виступ чи гору перший за Володимира, однак він не подавав йому руки, а лише спостерігав за ним, доки той не наздожене. Скоро виявилася ще й друга перепона на їхньому шляху - це був дикий ліс: оленів і кабанів тут можна було побачити часто, а по-ночах було чути виття - далеке виття вовків.

Макс і Володя сиділи поблизу вогнища, іскорки якого здіймалися на декілька секунд у повітря, після чого швидко холонули й помирали.

- Злишся на мене за той вечір? Хочеш помститися? - Різко запитав Макс, перебиваючи думки Володі. Той певний час мовчав, обдумував відповідь.

- Так, злюсь, вважаю тебе своїм ворогом. Однак не тим ворогом, який був на війні… Знаєш, навпаки, я вдячний тобі за ту ніч. Твій револьвер став справжнім каталізатором для мене, він змусив мене не просто по-новому поглянути на життя, а по-іншому поглянути на себе. У пекло самопізнання! Людина є тим, ким хоче бути й ким намагається бути. Мені було комфортно, коли мене жаліли, і це мене вбивало. Пізнай себе? Ні, це дурість. Створи себе! Ось істина!

- Тоді для чого це все? - Запитав Макс.

- Добраніч, - лукаво посміхаючись, сказав Володимир після невеличкої паузи, і Макс зрозумів, що скоро вони дійдуть до цілі цієї дивної мандрівки.

Наступний ранок зустрів двох мандрівників у лісі густим туманом, із глибини якого доносився спів птахів. Вони перекусили. Закінчивши снідати, пройшли декілька кілометрів, небо було вкрите хмарами, які провіщали дощ, а здалеку стало чути шум річки. Хлюпіт бурхливої води ніжно підкреслював звуки лісу, доповнюючи їх так, як оркестр доповнює хор.

На березі стояв човен, Володя мовчки стрибнув своїми металічними ногами в нього.

- Сідай, - сказав він Максу.

- Ти зійшов із глузду… - Відповів той.

- Сідай, тобі кажу.

- Але ж твої ноги! - Сказав Макс, та Володимир не відповів. Тоді він поглянув на небо. - Недавно розпочався сезон дощів, річка розливається, це те саме що…

- Що куля в лоб? – перебив його Володимир.

Макс подивився з хвилину Володимиру в очі, а тоді мовчки сів у човен. Весло відштовхнуло човен від суші, і вода підхопила корабель із божевільними та понесла його вперед. Спочатку пливли повільно, однак швидкість постійно збільшувалася. Легкий рух веслом дозволяв минати підводні камені і дерева, гілки яких спадали у воду. Однак із кожною хвилиною керувати ставало все важче і перший підводний камінь ледве не скинув пасажирів у воду. Човен підлетів на секунду в повітря і з плеском рухнув вниз. Сильні руки Володимира вперлися веслом у кам’яний вал поруч із річкою, щоб не влетіти в нього. Весло ледве витримало. Течія знову понесла мандрівників, і вони стикнулися з різкими перепадами й обривами, які були невисокі, однак один необережний рух міг перевернути човен.

Бурхливі хвилі закрутили човен у божевільному танці. Макс, сам того не встигши зрозуміти, схопився рукою за гілку випадкового дерева, що лежала на двох каменях посередині річки. Жилки й м’язи на його руці напружувалися з усіх сил. Якщо Володимир вискочить на дерево й допоможе йому піднятися, вони зможуть покинути цю річку. Макс повернув голову і побачив Володю з веслом у руках і диявольською посмішкою на обличчі. Наступної секунди гілка обірвалась, напруга, яка виникла через опір Макса проти течії, викинула човен вперед із величезною потужністю. Усе сталося настільки швидко, що свідомість не встигала аналізувати навколишні події. Вони двоє опинилися у воді, однак разом встигли схопитися за човен. Макс забрався перший і спробував допомогти Володимиру. Коли той піднімався, вони налетіли на підводний камінь, Володя скрикнув із усіх сил від болю перед тим, як опинитися на борту човна. Однак його механічні ноги залишилися у воді, а від них залишився лише шматок металу. Макс схопився за весло і спробував підкорити річку, немов дикого коня. Декілька разів він все ж не зміг оминути перешкод, і човен отримав декілька великих тріщин. Через хвилину й весло зламалося, тому не залишалося нічого, крім сподівань на удачу й долю. Макс розгублено оглянувся на Володимира, а той, лежачи на дні човна, заливався сміхом.

Зіткнення. Човен підлетів і з такою силою вдарився об воду, що тріщини розлізлися остаточно. Вода стала пробиратися за борт, та на щастя, Макс помітив берег, до якого був шанс допливти за течією.

Схопивши Володимира, він пірнув у воду й зі всіх сил почав гребти вперед.

Опинившись на березі, вони довго лежали. Наступав вечір.

- Про що думаєш? - Запитав Макс.

- Та щось сорок третій згадав… - Відповів Володимир.

- Та пішов ти... - Промовив наостанок Макс і посміхнувся під променем вечірнього сонця, яке відродило стару, справжню чоловічу дружбу.  

Із книги Янгол України / Кондратюк Владислав ; Упорядник Олег Павлів. - Прага - Рівне - Хмельницький : Фонд ім. Владислава Кондратюка Товариства "Опір Західної України" ; Видавництво "Лілія", 2022. - 48 с., іл. + портрет

ЗА ЩО ВОЮЮТЬ РОСІЯНИ І УКРАЇНЦІ?

В Російсько-Українській війні переможе правда і можливо тому в цій війні до сих пір не має переможців...

Олег Павлів

В той час, як мужні і жертовні солдати і офіцери ЗСУ прикривають дітей і жінок на фронті тим часом видатні і цинічні політики і дипломати Заходу і Росії прикриваючись дітьми і жінками торгують посадами і нагородами.

Якщо сьогодні цілком реально в Російсько-Українській війні Заходу і Росії США і Росія обміняли американську наркоманку Брітні Грайнер на російського торговця зброї і наркотиків Віктора Бута, то завтра цілком можливо в Російсько-Українській війні політики і дипломати Заходу і Росії США і Росія обміняють якусь проститутку із США на якогось сутенера із Росії...

Ідейні росіяни і українці гадали, що воюють за національні інтереси і культурні цінності Росії і Заходу...

А насправді наївні росіяни і українці розгадали, що воюють за інтереси наркоманів і проституток та торговців наркотиками й зброєю і сутенерів...

Олег ПАВЛІВ, соціолог

На відео: уривок із фільму "Збройний барон" (2005 р.)

Смерть одного человека - трагедия, смерть миллионов - статистика...

Йосип Сталін, політик ХХ сторіччя

Соціолог повинен слідкувати за політикою, але не повинен приймати в ній участі...

Олег Павлів, соціолог ХХІ сторіччя

У роковини 90-річчя Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. в УРСР проведено унікальне наукове дослідження унікального наукового дослідника унікальної наукової книги із унікальної наукової бібліотеки.

Про наукове дослідження "Колективізація радянського села (за матеріалами попередніх підсумків суцільних обстежень колгоспів 1928-1929 рр.)" наукового дослідника Олега Павліва на основі книги "Коллективизация советской деревни" под ред. А. Гайстера ([Москва] : Центральное Статистическое Управление СССР ; Статиздат ЦСУ СССР, 1930 р.) із фондів та колекцій Приватної бібліотеки Олега Павліва ім. Григорія Сковороди в черговому випуску Міжнародного чесько-українського журналу "Мандрівник" (№ 12, V-й рік видання, 2023 р.).

На офіційному веб-сайті Міжнародного чесько-українського журналу "Мандрівник" подається уривок із наукового дослідження "Колективізація радянського села (за матеріалами попередніх підсумків суцільних обстежень колгоспів 1928-1929 рр.)" наукового дослідника Олега Павліва на основі книги "Коллективизация советской деревни" под ред. А. Гайстера ([Москва] : Центральное Статистическое Управление СССР ; Статиздат ЦСУ СССР, 1930 р.) із фондів та колекцій Приватної бібліотеки Олега Павліва ім. Григорія Сковороди.

Вічна пам'ять невинно убієнним жертвам Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. в УРСР.

Секретаріят Товариства "Опір Західної України"

Олег Павлів

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ РАДЯНСЬКОГО СЕЛА

За матеріалами попередніх підсумків суцільних обстежень колгоспів 1928-1929 рр.

Жертвам Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. в СРСР, присвячується

У фондах та колекціях Приватної бібліотеки Олега Павліва ім. Григорія Сковороди зберігається рідкісна та унікальна (накладом усього 7000 прим.) книга "Коллективизация советской деревни" под ред. А. Гайстера ([Москва] : Центральное Статистическое Управление СССР ; Статиздат ЦСУ СССР, 1930 р.) (далі Книга) із попередніми статистичними підсумками суцільних Всесоюзних обстежень колгоспів в 1928-1929 рр., проведені під керівництвом товариша Руденка та колективом авторів в якій статистичну частину книги упорядкував товариш Власов...)

Із Книги вибрана статистика колективізації суто колгоспів Української РСР в 1928-1929 рр., яка стане в нагоді вченим в наукових дослідженнях Голодомору-геноциду в СРСР в 1932-1933 рр. як наслідку повномасштабної колективізації в СРСР у 1920-х рр. 

Із Книги не вибрана статистика колективізації Криму, адже, про що зазначено в Книзі, в 1930 році Крим був автономною РСР і не належав Українській РСР.

В таблицях із Книги окреслені червоним квадратом статистичні дані УРСР.

В мапах із Книги окреслені червоним квадратом межі кордонів УРСР.

* * *

Під час розгортання колективного сектору сільського господарства зросла кількість тягової сили робітничої скотини в колгоспах по-розрахунку на 1 колгосп і в більшості випадків по-розрахунку на 100 га посіву, що визвано значним посиленням ступеню колективізації коней в членів колгоспів.

Процент колективізації робітничих коней у членів колгоспів:

                                 1928 р. 1929 р.

Українська РСР - 27, 8      34, 5

Одночасно із ростом безтракторних колгоспів влітку 1929 р. уже розпочала відбуватися концентрація тракторів в машинно-тракторних станціях, кущових об'єднаннях і великих колгоспах. Так, наприклад, половина із 120 кущових об'єднань України уже перейшла на концентрацію в себе тракторів, причому 1.VI.29 р. вони мали в себе кожне, в середньому, по 10 тракторів (всього 526 тракторів). А у великих колгоспах України, з посівом більше 500 га, уже було, в середньому, більше ніж 4 трактори...

На знимках: 

1. Книга "Коллективизация советской деревни" под ред. А. Гайстера ([Москва] : Центральное Статистическое Управление СССР ; Статиздат ЦСУ СССР, 1930 р.) із фондів та колекцій Приватної бібліотеки Олега Павліва ім. Григорія Сковороди

На мапах:

1. Географія охоплення колгоспами посівної площі селянських господарств (включно УРСР) станом на 1 червня 1928 р. із книги "Коллективизация советской деревни" под ред. А. Гайстера ([Москва] : Центральное Статистическое Управление СССР ; Статиздат ЦСУ СССР, 1930 р.)

На таблицях:

1. Індустріалізація колгоспного господарства станом на 1 червня 1928 р. із книги "Коллективизация советской деревни" под ред. А. Гайстера ([Москва] : Центральное Статистическое Управление СССР ; Статиздат ЦСУ СССР, 1930 р.)

Продовження в Міжнародному журналі "Мандрівник" (№ 12, 2023 р.)

Copyright Олег Павлів, 2022

Copyright Літературний часопис "Мандрівник", 2022

Олег Павлів

НОСОВА ХУСТИНКА

Есе з українського народного життя

Повертаючись з сільського парку Теодор Бойдуник в лляній світлій сорочці, елегантній камізельці і глянцових мештах із української шляхетної сім'ї зустрів по-дорозі Йосипа в подертій темній сорочці, полатаному сверті і порваних черевиках із української драбської 1 сім'ї.

Йосип втирався носом в рукав сорочки немаючи чим втерти носа.

Теодор подав Йосипу із кишені камізельки шовкову носову хустинку, щоб той втер носа в хустинку, а не рукав сорочки, але Йосип висмаркався в подаровану хустинку Теодора навіть не подякувавши Теодору за подарунок.

На питання єврейського купця навіщо Теодор помагає Йосипу, поділившись із Йосипом сокровенною шляхетністю єства сім'ї Теодора, за що Йосип Теодору навіть не подякував, Теодор на те одповів:

- То не для мене, то для України, щоб Ви, євреї, та інші національності Австро-Угорської імперії: німці, поляки, не насміхались над українцями, що ті не мають навіть чим носа втерти, втираючись в рукав сорочки...

Ось так шляхетний українець Теодор втер носа усім, і українцям теж...

м. Варшава, осінь 2022 р.

1 Драби - в Австро-Угорській імперії українці, які не були ні благородними, ні слугами, але жебраками.

Із альманаху "Калейдоскоп думок" (Хмельницький : В-во "Лілія", 2022 р.)

Товариство "Опір Західної України" (Чеська Республіка) відзначило черговий літературний ювілей черговим літературним альманахом "Калейдоскоп думок" (Хмельницький : В-во "Лілія", 2022 р.)

Завдяки Міжнародній багаторічній сумлінній літературній праці Т-ва "Опір Західної України" в Європейському Союзі і В-ва "Лілія" в Україні упродовж 2016-2022 років це 35-й за ліком літературний альманах В-ва "Лілія" в якому надруковані твори (вірші, поеми, есе, новели, оповідання і переклади) авторів Т-ва "Опір Західної України".

Праця в ЄС - справа честі! :) ;)

Протягом 9 років в рамках з точки зору України декомунізації бійців РСЧА у війні із німецькими загарбниками Україна надає перевагу дню пам'яті і примирення з німецькими загарбниками в Німецько-Радянській війні ХХ ст., а не дню пам'яті і перемоги над німецькими загарбниками в Німецько-Радянській війні ХХ ст.!

Протягом 9 місяців в рамках з точки зору Росії денацифікації бійців ЗСУ у війні із російськими загарбниками Україна надає перевагу ідеї пам'яті і примирення з російськими загарбниками в Російсько-Українській війні ХХІ ст., а не ідеї пам'яті і перемоги над російськими загарбниками в Російсько-Українській війні ХХІ ст.?

Творчий колектив журналу "Мандрівник"

Всі люди  народжуються вільними і рівними у своїй гідності та  правах наділені  розумом  і  совістю  й  повинні  діяти  у  відношенні один до одного в дусі братерства. 

Із статті 1 резолюції Загальної декларації прав людини (№ 217) Організації Об'єднаних Націй в Нью-Йорку (США) від 10 грудня 1948 року

Отже, не вдаючись до "давно пережитих мовних суперечок", просто називаймо людей так як вони себе називають, а не перехрещуймо їх.

Із  статті Леся Іваськіва "Просто називаймо людей як вони є" газети "Свобода"  (№ 45) Українського Народного Союзу в Нью-Йорку (США) від 10 листопада 2022 року

В  мовних суперечках українська діаспора Північної Америки (США і Канади) не вперше осоромила українську мову через недостатньо освічених і замало начитаних українських філологів.

В мовних суперечках українська діаспора Північної Америки (США і Канади) вперше пишається українською мовою завдяки освіченому і начитаному українському філологу Олегу Павліву.

В газеті української діаспори Північної Америки "Свобода" (№№ 41-42, 2022 р. і № 45, 2022 р.) навколо Евгена триває мовна суперечка в якій на прохання українців слов'янської України українець слов'янської України і книгознавець Олег Павлів поставив крапку витягнувши із кишені) кишеньковий) анлійсько-український словник в упорядкуванні Евгена Козловського 1

В оригіналі російською мовою Евгений Онегин в перекладі слов'янськими мовами пишеться через Е: польською Eugeniusz, чеською Evžen, словацькою Eugen, болгарською Евгений, українською Евген і т. д... 

Отже, всі люди народжені вільними і рівними у своїй гідності та  правах наділені  розумом  і  совістю  повинні  діяти  у  відношенні один до одного в дусі братерства країн і народів Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії, Росії, України й т. д. не вдаючись до давно "пережитих мовних суперечок" просто називаючи братніх росіян, українців і т. д. слов'янської Росії Евгения Онегина, слов'янської України Евгена Чолія і т. д. так як вони себе називають, а не перехрещуючи їх.

1 Кишеньковий словар Анґлійської і Української мови : з поданєм вимови анґлійських слів українськими буквами і українськими звуками = A Pocket-Dictionary of the English and Ukrainian languages : giving the pronunciation of English words in Ukrainian characters and Ukrainian characters and Ukrainian sounds / Зладив Евген Козловський = By Eugene Kozlovsky. - Перша часть : Українсько- Анґлійська = First part : Ukrainian-English. - Третє поправлене виданє = Third revised edition. - Вінніпеґ = St.-Winnippeg : Published by Ruthenian Booksellers and Publishers Limited = Руска книга, [1917]. 

Комітет Партизанських Загонів Українських Письменників ім. Олексія Береста по-розслідуванню військових злочинів скоєних Росією і Україною проти російського і українського народів в Російсько-Українській війні звітує про злочини Росії і України скоєні Росією і Україною протягом перших трьох кварталів Російсько-Української війни.

В листах і документах письменників із Південної-Східної України і Західної України надіслані ПЗУПу ім. О. Береста задокументовано для Всеукраїнського в Україні і Міжнародного у світі трибуналів злочини Росії і України.

За Комітет ПЗУПу ім. О. Береста, Мґр. Олег ПАВЛІВ

Твори видатного чеського письменника Ярослава Сейферта перекладені багатьма мовами світу з чеської на українську, білоруську, англійську, німецьку та ін. мови світу, зокрема Олегом Павлівом, Павлом Тичиною та ін. 

Твори видатного українського письменника Олега Павліва перекладені багатьма мовами світу з української на чеську, білоруську, англійську, німецьку та ін. мови світу, зокрема Андрієм Курановим, Григорієм Хорошко та ін.

На знимках: видатний український поет міста Праги у Чехії Олег Павлів перекладає видатного чеського поета міста Праги у Чехії Ярослава Сейферта у видатній чеській Міській бібліотеці в місті Прага у Чехії (Фото: Товариство "Опір Західної України", 2022 р.)

Перш ніж стати янголом ми бачимо янголів...

Олег Павлів, український поет і перекладач 

Поезія - найкраще в житті, крім кохання...

Ярослав Сейферт, чеський поет і перекладач

Ярослав СЕЙФЕРТ

(1901-1986)

РОЗМОВА

З чеської переклав Олег ПАВЛІВ

Цілував ти мене у чоло чи в уста,

я не знаю,

- лише голос солодкий для мене не згас

усе решта густа

темрява вій переляканих враз.

Я поспішно тебе у чоло цілував

ти сп'янила собою мене

запахом, подихом 

дихав тобою й не знав

- лише голос солодкий для мене не згас

усе решта густа

темрява вій переляканих враз,

ти цілувала мене у чоло чи уста?

Примітка перекладача: з чеської на українську мови перекладено із книги Větvička jívy / Jaroslav Seifert ; Ilustrace Ota Janeček. - [Vydání první]. - [Praha] : Nibiru, 2006. - 71 s., il. із фондів та колекцій Міської бібліотеки в Празі.

Copyright Олег Павлів, 2022 р.

Copyright Літературний часопис "Мандрівник", 2022 р.

Oleh Pavliv

QUARTET FOR PIANO AND STRINGS IN A MINOR

When I had another interview in the Žofín Palace in the capital of the Czech Republic during the L Anniversary International Film Festival "Golden Prague" with the participants of the International Film Festival and film directors Viacheslav Viter (Honored Artist of Ukraine, Director of the Karpenko-Kary Institute of Screen Arts), Hanna Kryvorchuk (Director of the Viatel Film Studio), and Zhanna Bebeshko (Chief Director of TRC "Kultura", member of the National Union of Cinematographers of Ukraine) (see "Halychyna" (No. 5, 2014)) in the Žofín Palace I heard the music of the world-renowned classical composer playing…

Someone from the audience in the hall of the Žofín Palace asked what kind of music it was...

"Quartet for piano and strings in A minor by the outstanding Austrian composer Gustav Mahler," - an ordinary Ukrainian lad, and today the editor of the International Magazine, answered...

I remember well, how one of the participants of the International Film Festival came up and asked me: "You must have visited many academic theaters, operas, that you know so much about the classics of world music?.."

And so she, one of the participants of the International Film Festival, dressed in a glamorous dress and enjoying an exquisite macaron, smilingly continued to flirt with me talking about art, science, literature...

And at that moment, a silent tear came to my eyes...

“He is a really mysterious man”, - the participants of the International Film Festival: film directors, actors, producers - the elite of the European public whispered in the hall…

I never explain the reasons for my behaviour, but that day I told them about my silent tears behind the scenes…

When I was younger, I traveled a lot through Europe. And in my youth, I traveled a lot through Ukraine...

Therefore, everything in my life is relative, as one day in academic palaces lined with red carpets in the center of Europe I am interviewing famous film directors wearing glossy shoes and a suit of the fashionable Czech company "Blažek", and the other day I’m spending the night in a barn on a haystack during local history travels in remote Ukrainian villages collecting memories from the World War II veterans dressed in tarpaulin boots and sweatshirt…

It was the World War II veteran who told me one of these stories...

And I still remember his words well: "It happened on the way from Ukraine when we reached a small town in Poland...

When we entered the territory of the concentration camp, we saw the piles of corpses that the Germans hadn’t managed to cremate and the pain of those who managed to survive there: exhausted by the concentration camp, they gathered all their strength and came out to meet us, weakened, leaning against the barbed wire with their bare palms - the barbed wire made their palms bleed, but in the concentration camp they had experienced so much pain that this pain no longer hurt them…

When I lit a cigarette with a lighter, my hands were trembling: either from the cold winter, which froze my fingers or from the frozen corpses of the dead concentration camp prisoners I saw that day...

When I was lighting a cigarette with silent tears by the pile of frozen corpses, in the office of the SS chief of the concentration camp, who had committed suicide just beforehand, I heard music playing: Quartet for Piano and Strings in A minor by Gustav Mahler...

An ordinary Ukrainian lad from an ordinary Ukrainian village, and today a respected veteran of the International Military Conflict, had never heard and didn’t know the music of the world-renowned classical composers, as well as had never heard and didn’t know about the atrocities of war until he heard and saw it all in the concentration camp that day…

That day I carried in my memory the piles of frozen corpses of the dead concentration camp prisoners and the music of Quartet for piano and strings in A minor by Gustav Mahler..."

When he was telling me about the war and concentration camps, in an ordinary unknown Ukrainian village swallows chirped and children chattered, flowers bloomed and apricots scented... But he didn't see all that anymore - in his eyes I saw tears, the pain of what he had seen in the past…

They would’ve called him crazy if they didn't know that he was a war veteran and his story of what he had seen in a concentration camp during the war...

* * *

When she, that glamorous girl in the Žofín Palace, was telling me about academic theaters and operas, in the unique world-renowned Žofín Palace in the Czech Republic singers sang and composers played, girl’s fashionable dresses shone and exquisite macarons scented. But I didn’t see all that anymore - in my eyes she saw silent tears, the pain of what I had heard in the past...

They would’ve called me crazy if they didn't know that I am the editor of the magazine and my story that I had heard from a war veteran...

* * *

Talking about the prisoners of the concentration camp and rolling a cigarette with strong tobacco, his hands were trembling: either his fingers no longer obeyed because of his old age, or because of the memory of the past... Everything is relative - both one and the other...

* * *

That day my story remained in the walls of the Žofín Palace, behind the scenes...

After Bucha, it is no longer behind the scenes…

Copyright Олег Павлів, 2022 р.

Copyright Літературний часопис "Мандрівник", 2022 р.

Oleg Pawliw

QUARTETT FÜR FORTEPIANO UND STREICHER IN A-MOLL

Als ich ein weiteres Interview im Zofin-Palast in der Hauptstadt der Tschechischen Republik im Rahmen des L-Jubiläums des Internationalen Filmfestivals in der Tschechischen Republik "Goldenes Prag" mit Teilnehmern des Internationalen Filmfestivals und dem Regisseur Vyacheslav Viter (Verdienter Künstler der Ukraine, Direktor des Karpenko-Kary-Instituts für Filmkunst), Anna Krivorchuk (Direktorin des Filmstudios „Viatel“), und Zhanna Bebeshko (Hauptdirektorin des Fernsehsenders "Kultur", Mitglied des Nationalen Verbandes der Kameraleute der Ukraine) (im "Halychyna" (№ 5, 2014)). Wurde die Musik des berühmten Komponisten und Weltklassikers im Zhofin-Palast gespielt...

Einer der Anwesenden im Saal des Zhofin-Palastes fragte, um welche Art von Musik es sich handele...

- Das Quartett für Fortepiano und Streicher in a-Moll des herausragenden österreichischen Komponisten Gustav Mahler - antwortet ein einfacher ukrainischer Junge die heute Herausgeber des International Journal ist...

Einer der Teilnehmer des Internationalen Filmfestivals kam auf mich zu und fragte mich, ob ich mich erinnere: "Sie müssen viele akademische Theater und Opernhäuser besucht haben, dass Sie so viel über die Klassiker der Weltmusik wissen?"

Und so flirtete sie, eine der Teilnehmerinnen des Internationalen Filmfestivals, in einem glamourösen Kleid und mit einem köstlichen Macaron in der Hand, lächelnd weiter mit mir über Kunst, Wissenschaft, Literatur...

Und in diesem Moment traten mir spärliche Tränen in die Augen...

- Er ist wirklich geheimnisvoll - flüsterten im Saal den Teilnehmern des Internationalen Filmfestivals: Regisseure, Schauspieler, Produzenten - die Elite des europäischen Publikums.

Ich erkläre nie die Gründe für mein Verhalten, aber an diesem Tag, hinter den Kulissen, erzählte ich von meinen geizigen Tränen…

Als ich Jugend bin, habe ich viel in Europa herumgereist. In meiner mehr Reife - Ukraine...

Deshalb ist alles in meinem Leben relativ - an einem Tag interviewte ich berühmte Filmregisseure in mit roten Teppichen ausgelegten akademischen Palästen im Zentrum Europas und trug dabei Hochglanztaschen und einen Anzug der modischen tschechischen Firma "Blažek", und am nächsten Tag schlief ich in einer Scheune auf einem Heuhaufen während einer heimatkundlichen Reise in der Ukraine und sammelte Erinnerungen von Veteranen des Zweiten Weltkriegs in abgelegenen ukrainischen Dörfern in verchromten Kirzaks und Kufayka...

Ich habe eine solche Geschichte von einem Veteranen des Zweiten Weltkriegs gehört…

Ich erinnere mich noch an seine Worte: "Es geschah auf dem Weg von der Ukraine, als wir eine kleine Stadt in Polen erreichten...

Als wir das Gelände des Konzentrationslagers betraten, sahen wir Berge von Leichen, die keine Zeit hatten, im Krematorium zu verbrennen und die Trauer der Überlebenden des Konzentrationslagers: Erschöpft vom Konzentrationslager sammelten sie ihre Kräfte und kamen uns entgegen, wehrten sich, erschöpft, mit ihren Handflächen am Stacheldraht - der Stacheldraht ließ ihre Hände bluten, aber im Konzentrationslager hatten sie so viel Schmerz erfahren, dass dieser Schmerz sie nicht mehr verletzte.

Während ich mir mit dem Feuerzeug eine Zigarette anzündete, zitterten meine Hände: entweder von der Winterkälte, die meine Finger gefrieren ließ, oder von den gefrorenen Leichen der verstorbenen KZ-Häftlinge, die ich an diesem Tag sah...

Als ich mir vor dem Haufen gefrorener Leichen im Büro des SS-Chefs des Konzentrationslagers, der zuvor Selbstmord begangen hatte, mit spärlichen Tränen eine Zigarette anzündete, erklang Musik: Gustav Mahlers Quartett für Fortepiano und Streicher in a-Moll…

Damals hatte ein einfacher ukrainischer Junge aus einem gewöhnlichen ukrainischen Dorf, der heute ein angesehener Veteran des internationalen Militärkonflikts ist, die Musik der größten Komponisten der Welt nie gehört und kannte sie nicht, und er wusste auch nichts von den Grausamkeiten des Krieges, bis er das alles an jenem Tag im Konzentrationslager hörte und sah...

An diesem Tag trug ich in meiner Erinnerung die Stapel gefrorener Leichen der verstorbenen KZ-Häftlinge und die Musik von Gustav Mahlers Quartett für Fortepiano und Streicher in a-Moll im Konzentrationslager..."

Als er mir vom Krieg und den Konzentrationslagern in einem gewöhnlichen unbekannten Dorf in der Ukraine erzählte, zwitscherten Schwalben und Kinder, blühten Blumen und dufteten Aprikosen... Aber er sah das alles nicht mehr - in seinen Augen sah ich Tränen, den Schmerz über das, was er in der Vergangenheit gesehen hatte…

Sie würden ihn für verrückt erklären, wenn sie nicht wüssten, dass er ein Kriegsveteran ist und seine Geschichte über das, was er während des Krieges in einem Konzentrationslager gesehen hat…

***

Als sie, das glamouröse Mädchen im Zofin-Palast, mir von den akademischen Theatern und Opern im einzigartigen berühmten Zofin-Palast in der Tschechischen Republik erzählte, sangen Sänger und spielten Komponisten, glänzten modische Kleider von Mädchen und duftete es nach köstlichen Macarons. Aber ich sah das alles nicht mehr - in meinen Augen sah sie nur noch spärliche Tränen, den Schmerz über das, was ich in der Vergangenheit gehört hatte…

Die Leute würden mich für verrückt erklären, wenn sie nicht wüssten, dass ich der Herausgeber des Magazins bin und meine Geschichte von einem Kriegsveteranen gehört habe…

***

Als er von den Häftlingen des Konzentrationslagers erzählte und sich eine Zigarette mit Frottee drehte, zitterten seine Hände: entweder gehorchten seine Finger im Alter nicht mehr, oder es war die Erinnerung an die Vergangenheit... Alles ist relativ - sowohl...

***

An diesem Tag blieb meine Geschichte hinter den Mauern des Jofin-Palastes verborgen...

Nach Bucha war es nicht mehr hinter den Kulissen...

Copyright Олег Павлів, 2022 р.

Copyright Літературний часопис "Мандрівник", 2022 р.

Не давайте священне собакам і не кидайте перлин ваших перед свинями, щоб не потоптали їх ногами й, обернувшись, вас не роздерли.

Євангеліє від Матвія 

Доки з поваги до України і українського народу триває розсилка примірників Міжнародного чесько-українського часопису "Мандрівник" для освічених і начитаних громадян України доти зі зневагою до України і українського народу триває розсилка приміток Міжнародному чесько-українському часопису "Мандрівник" від недостатньо освічених і замало начитаних громадян України.

Лагідних освічених і начитаних українських громадян вилаяли недостатньо освічені і замало начитані українські громадяни...

Отак) в отакій) Україні з отакими) українцями живемо уже понад 30-ть років... :) ;)

Отаке то :) ;)

ЛИСТ В РЕДАКЦІЮ

То в чому ж "прикол" із розрекламованим МАНДРІВНИКОМ, коли я не лише паперового примірника і досі не отримав, а не маю навіть його відсканованого знімка??? 

Де тут не згадаєш прислів'я "Казав пан кожух дам..."

Пустушка???

громадянин України

Розпочалася розсилка авторських примірників авторам, редакціям журналів, науковим колективам Міжнародного чесько-українського часопису "Мандрівник" (№ 11, 2022 р.) взнак подяки журналу "Мандрівник" та з пошаною до авторів, редакцій журналів, наукових колективів за літературну, наукову і громадську співпрацю авторів, редакцій журналів, наукових колективів в Україні із журналом "Мандрівник" в Чехії і завершилася розсилка авторських приміток авторів, редакцій журналів, наукових колективів Міжнародного чесько-українського журналу "Мандрівник" (№ 10, 2022 р.) взнак подяки та з пошаною авторами, редакціями журналів, науковими колективами до журналу "Мандрівник" за літературну, наукову і громадську співпрацю журналу "Мандрівник" в Чехії із авторами, редакціями журналів, науковими колективами в Україні.

Щиро дякую! 

Отримала примірники.

Таке красиве видання ❤️

Ще й надіслали за свій рахунок… 

Усіх Вам благ!

Олена Бодасюк (м. Київ)

Письменниця і лауреатка Міжнародного літературного конкурсу "Гранослов" (м. Київ) та ін. літературних премій і конкурсів, абсолвентка Київського Національного Університету ім. Тараса Шевченка

Пане редактор,

Дякую за журнал! 

Знайшла там кілька знайомих для себе імен. Ваші твори планую прочитати в першу чергу. 

До речі, надзвичайно задоволена дизайном: дуже сучасно та кольорово. 

Я друкуюся у різних журналах, але Ваш виглядає найпрестижніше з них усіх і великою мірою саме завдяки тому, що Ви йдете у ногу з часом.

Зоряна Безодня (м. Київ)

Письменниця і дипломантка Міжнародного літературного конкурсу "Крилатий Лев" (м. Львів), студентка Київського Національного Університету ім. Тараса Шевченка

Вітаю Вас, шановний пане редактор!

Одержав бандероль із "Мандрівником" (№ 10, 2022 р.). 

Велике Вам спасибі і за журнал, і за те, що я туди потрапив, а головне - за вашу діяльність. 

Я колись підпрацьовував у економічному журналі і знаю, яка то непроста редакторська робота. 

Уявляю також, як важко у наш час знаходити кошти на видання.

Я написав в журнал про Пушкіна. 

Віддаючи належне поетичному таланту, оцінив негативно його політичні погляди та людські якості. 

Моїх матеріалів в подальші випуски журналу накопичилося у Вас багато.

Тепер чекаю на вихід "Мандрівника" (№ 11, 2022 р.).

Ігор Дем'янчук (м. Київ)

Письменник і перекладач з англійської, німецької і чеської на українську мови, кандидат технічних наук.

Пане редактор,

Сердечно дякую за журнал і за вітання в журналі!

Микола Дячишин (м. Львів)

Письменник, лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Леся Мартовича та ін. літературних премій і конкурсів, кандидат технічних наук

Вельмиповажаний Пане Редактор!

Вістка від Вас була для мене приємною несподіванкою. Дякую. Відрадне те, що Ви помістили в "Мандрівнику" мою рецензію  "Залишилося тільки каміння". 

Я вдячний Вам за пам’ять про моє 85-ліття, за дружні побажання з цього приводу на сторінках Вашого цінного журналу, з яким знайомлюся.

Те, що присвячуєте нове число "Мандрівника" війні України з Росією, - дуже похвально. 

Пане маґістре, Ваші завваги щодо суперечок дуже доречні.  

Я теж так, як і Ви, думаю.

Ми живемо Україною і журимось нею. Та хіба можна не журитися? В Америці робимо все необхідне, щоб усіляко допомогти Батьківщині у війні.

Я захоплений геройством української армії та витримкою нашого народу.

З пошаною до Вас і Вашої корисної праці,

Микола Дупляк (м. Сиракузи, США)

Громадський діяч, абсолвент Українського Вільного Університету (м. Мюнхен, Німеччина) і педагог Школи Українознавства ім. Лесі Українки (м. Сиракузи, США).

Доброго дня!

Дякуємо редакції "Мандрівника" за співчуття з приводу втрати багаторічного очільника нашої редакції, яка дбала про науковий і представницький рівень нашого журналу, забезпечувала безперебійну роботу редакції в різних, іноді складних умовах нашого буремного життя. 

Сподіваємося на подальшу співпрацю з часописом "Мандрівник" заради розвитку українознавства та майбутнього України як незамінної і вагомої цивілізаційної складової людства!

З пошаною,

Редакція журналу "Українознавство",

Колектив Науково-Дослідного Інституту Українознавства Міністерства освіти і науки України

Рогозяний Дід *

МАНДРІВКА ЧАСОПРОСТОРАМИ ЖУРНАЛУ "МАНДРІВНИК"

Рецензія

Колись мудрий Гельвецій вельми розважно прорік: "Серед книжок, як і серед людей, можна потрапити в гарне і погане товариство".

Отже, сьогодні, шановне панство, мені, схоже, таки поталанило: читаю ось зараз нове, 10 число Міжнародного незалежного чесько-українського неперіодичного літературного часопису "Мандрівник", заснованого товариством "Опір Західної України" (м. Прага, Чеська Республіка). І, скажу я вам, авторське товариство зібралося в ньому насправді добірне. Хоча представлені тут люди різного віку, які працюють в різних літературних жанрах і використовують для того геть різні творчі підходи, журнал по прочитанні сприймається на диво цілісно, я би навіть зазначив, плитко наснаженим інформативно. Гадаю, окрім самих талановитих літераторів, заслуга в тому найперше головного редактора пана Олега Павліва, який на своєму доброму естетичному чутті відбирав та готував матеріали для друку.

Маю зазначити, що часопис сформовано дещо навіть дивно для пересічного українського читача. Найперше тому, що головний редактор тут – не "добрий привид", як це прийнято у майже всіх журналах та альманахах. Він – повноцінний співавтор-дослідник, куратор процесу і, як то тепер кажуть, важливий член бойового екіпажу.  

Власне, публікації в журналі і починаються його тематичним заспівом (прологом), який розповідає читачам-неофітам історію виникнення часопису та пояснює мету поставлену перед собою його достойними фундаторами.

Потому бачимо теплі привітання з ювілеями вельмишановних дописувачів "Мандрівника" – пана Миколи ДУПЛЯКА (м. Нью-Йорк, США) та пана Богдана ДЯЧИШИНА (м. Львів, Україна). Одразу ж від того теплішає на серці (навіть безвідносно до того, що Богдан Дячишин ще й мій добрий друг) просто сердечно, просто по-людськи, просто тому, що в таку жорстоку годину ми таки залишаємось Людьми-Українцями, здатними і співчувати, і співвідчувати.

Напевне, до тих же ліричних, душевних "відступів" маємо віднести і широкозахватний розділ "Хроніки", з якого з цікавістю дізнаємося: про славну долю книжок отриманих від Оксани Кузишин (м. Нью-Йорк, США), що передані тепер уже на розвиток Національної бібліотеки Чеської Республіки; про те, що учасники Міжнародного чесько-українського літературного альманаху "Сяйво" отримали Стипендію Президента України – Олександр Козинець, Дарина Чупат, Катерина Бойко (якій, до речі, я ще й давав на те рекомендацію), Микита Рижих; про те, що для благодійного аукціону на підтримку незалежного медіа Читомо посприяла своїми внесками численна українська інтелігенція, а зокрема про сутню участь в тому художниці, поетки, перекладачки Дарини Гладун; про те, що фонди Приватної бібліотеки Олега Павліва ім. Григорія Сковороди укомплектовані дуже цінним і цікавим ілюстрованим Повним видання творів Тараса Шевченка у 5- ти томах (Київ - Ляйпціґ : Українська Накладня ; Коломия : Галицька Накладня, 1910-ті рр.), про те, що 2021 року засновано і вже активно працює на ниві культури авторський Благодійний Фонд письменниці Юлії Драгун…

Наступна частина журналу починається такою собі сміливою публіцистичною розвідкою "Мініатюри" самого Олега Павліва. Матеріал тут подано різноплановий – від міні-ессея про роман Б. Пастернака "Доктор Живаго" до празьких дорожніх заміток та світлин, нотатків про власний літературний поступ, аж до привітання читачів-християн зі Стрітенням Господнім, яке знову підтверджує первинне враження про пана Олега як про людину щиру і сердечну.

Ще далі перегорнувши сторінку, читаємо статтю "ЛАУРЕАТИ ІІІ ПРЕМІЇ ім. АРХИПА ТЕСЛЕНКА". Цього року було вирішено нагородити наших покійних українських достойників. Отже, перемогу здобули: за кращий прозовий твір, опублікований в журналі "Мандрівник" у 2019-2021 рр. Богдана-Марія Світлик (1918-1948) за оповідання "Михайлик"; за кращий поетичний твір, опублікований в журналі "Мандрівник" у 2019-2021 рр. Іван Овечко (1920-2002) за вірш "Батьківщині" і окремою відзнакою головного редактора журналу "Мандрівник" за кращий твір, опублікований в журналі у 2019-2021 рр. в номінації "вибір головного редактора" Василь Барка (1908-2003) за уривок вірша "Розлука до корабля". Премія започаткована і матеріально підтримується редакцією. Тому тут же видрукувано умови висунення здобувачів на поточний рік.

Потому можемо ще прочитати про ІІІ СЛОВ'ЯНСЬКІ БІБЛІЙНІ ЧИТАННЯ та ґрунтовно познайомитися з Альманахом екзильних білоруських закордонних письменників “Беларус” (Нью-Йорк : В-во “Беларус” , 2021 р.).

Літературну ж частину журналу несподівано довірено зачинати вашому покірному слузі. Розлого подається частина моєї Поетичної Мазепіани – поетична драма "Батуринський скрес". Не беруся її рекламувати хоч якось, залишаючи все на ваш читацький суд. Потаємно надіючись, що твір вам все-таки сподобається, гадаю, можу приєднатися лише до сказаного колись незабутнім Панасом Мирним: "Хочеться мені слави запобігти в письменстві? Ні, не хочу тієї слави, їй-богу, не хочу. Вся моя слава — Україна, якби я їй добра хоч на мачину зробив, то б мені й була слава, я більшої не хочу…"

А ще далі-далі, братове, втрапляємо в розлив вишуканої молодої української Поезії.

Вибачте, не надто шануючи після деяких його антиукраїнських віршів Йосифа Бродського, мушу погодитися все-таки після прочитаного з його тезою: "Поезія – це не «кращі слова в кращому порядку", це – вища форма існування мови". І, хоча я особисто є прихильником школи римованої поезії, мушу визнати тут і щодо верлібру, що все, зроблене талановито, є апріорі майбутнім шедевром. Дозволю собі процитувати хоч по одненькій мислі-перлинці.

Олена БОДАСЮК: "…запорошена поверхня дзеркала / зітреш пил а скло виявиться кривим / тоді доведеться вчитися бачити відображення на зворотній стороні дзеркала…"

Тарас РІЛЬ:  "…серце стискається, коли марю про тебе й усміхнене небо/  й усміхнене небо із сонцем перелітним, / що кива головою: будьте, милі, пташками, приголублю вам долю…"

Іван ЖУСЄВ: "…Словом мене не зігрієш, / Ні доторком ніжних рук. / Ти далеко за обрії підеш – / Туди, де сніги живуть! / Холодно мені, люба, холодно! / По тілу мурахи йдуть. / У серці моєму морозно, / По венах – неначе, ртуть…"

Олег ПАВЛІВ: "…Їй прикро – коли мені теж прикро / Вона щаслива – коли щасливий я / Мовчить – щаслива і розчарована у криках / Для Вас вона чужа – мені моя́ . / І не дивуйтесь – всі мами́ чарівні / Вони живуть, щоб їхній син не згас / Для інших – вони чужі і дивні / А для дітей – одні із нас..."

А помережана поезією по канві, як вишивкою, там же ще є й дивовижна молода співоча, ніби аж молитовна проза зі сміливими сюжетами і їхніми несподіваними поворотами! 

Пригубимо текстів дещицю.

Зоряна БЕЗОДНЯ (справжнє ім’я Анастасія Щукіна): "… – І все-таки, скажи мені, Вчителю, – тихо звернулася вона, – хто ж ти направду такий? Чому люди так люблять тебе? – Я Світло для світу піднебесного, – відмовив він. – Хіба може людина бути Світлом? – А чом би й ні, Маріам? – він засміявся. – Адже істинне Світло неможливо побачити, його можна лише відчути. Воно сяє в душі кожної людини. Ті, хто не відчувають його в собі, не можуть самостійно освітлювати свій Шлях і губляться. Відтак вони шукають собі духовних «поводирів», які б казали їм: «Туди йти можна, а туди – ні; так чинити добре, а так – лихо". – Але ж, Учителю, те, що добре для одних, зле для інших. – Поняття ці доволі хиткі, дівчино. Вони створені, аби підкреслювати одне одного, адже якби не було зла, ми б не відали, що таке добро, і навпаки. – Якщо так, то де ж істина, Вчителю? – Істина не там, де люди її шукають: вона не в хорошому і не в лихому, не в світлі й не в темряві, вона ось тут, – він вказав на її сонячне сплетіння. – В серці? – В душі…"

Олена СКУЛАТОВА: "…Молоді люди вийшли на утоптаний тисячами ніг майданчик, з якого відкривався краєвид на долину. Оповита легким маревом, вона здавалася сонною. Місто жило звичним життям, і лишень зрідка хтось з містян підіймав голови, щоб поглянути на мальовничі руїни, помилуватися колись незламною твердинею, покликаною боронити соляний шлях. Тепер солі вдосталь, а замки втратили своє оборонне призначення. В епоху атомної зброї військовим більше не потрібні кремезні кам’яні мури. Цікаві вони лише одиноким шукачам прекрасного, тим, хто здатен бачити красу в посивілих від паморозі стінах, старому вкритому лишайником камінні, рештках арок та склепінь. Дивитися, думати, відчувати історію, пропускати її крізь себе перетворюючись на вмістилище старих легенд…"

Олег ПАВЛІВ: "…В діброві вона побачила вмираючого вовка... Пораненого і загнаного облавою в дрімучий ліс... Вона запитала, за що його так понівечили і він відповів: "і мене, і моїх друзів - і лева, і тигра піймали і змусили в неволі виступати в цирку. Ми голодували, нам не давали навіть напитися води, і мої друзі зламались - за їду і воду з них сьогодні насміхаються відвідувачі цирку, перед якими вони виступають, щоб не померти з голоду... А я, хоч і знаючи, що це - вірна смерть, вирішив втекти із цирку: за це мене назвали злочинцем і влаштували на мене облаву... Життям я заплатив найвищу ціну за свободу, але я ніскільки не шкодую... Їй стало жаль сіроманця і вона підійшла до нього та поцілувала його рани - від одного за одним поцілунків одна за одною рани загоїлись, від яких на тілі вовка залишились тільки шрами... Вовк ожив..."

Надіюсь, друзі, що вже зацікавив вас. Отож, читаймо, бо: "Добра література допомагає зрозуміти, а може й просто – пережити те, у чому боїшся зізнатись навіть собі. Допомагає зрозуміти ті внутрішні відтінки, про які не підозрюєш, що вони в тобі існують». – правильно зазначав свого часу Юрко Прохасько.

А у змісті часопису потроху-потроху з прози збиваємось ми (ні! не на манівці!) на весінній чорнотроп перекладів, що представлені інтерпритаційними доробками  Ігоря ДЕМ'ЯНЧУКА з німецької поезії (вірші Йоганна-Вольфганга ГЕТЕ) та Лесика Панаська з білоруської поезії (вірші Алеся ПЛОТКИ).

Для тих же, хто почав читати в попередніх номерах оповідання «Михайлик» Богдани-Марії Світлик, на 110 сторінці подається його продовження. Тут помовчу тихо, браття мої, бо ж досконале хвалити – лише нівечити… Дай вам Бог катарсису.

Наступно маємо можливість прочитати пізнавальні літературознавчі відгуки Богдана Дячишина на книгу Любомира Сеника "Таїна" та Миколи Дупляка на книгу польського журналіста Кшиштофа Потачала "Залишилося тільки каміння".

Ще далі можемо зримо оцінити нагрудний знак Літературної премії ім. Архипа Тесленка, ознайомитися з культурними локаціями Чеської Республіки, з краєзнавчими світлинами та фотопоезією Олега Павліва і новими дивовижними надбаннями його Приватної бібліотеки ім. Григорія Сковороди , з поштовими листівками Національного музею пам'яті героїв Гейдріхіади.

На 147 сторінці подається некролог на смерть багаторічного Головного редактора газети "Галицька Просвіта" (м. Івано-Франківськ) Богдана ВІВЧАРА.

Що ж, суму нині нам, на жаль, додається рясно… Схилімо голови. Вічная пам'ять нашим померлим.

Наостанку рекомендую вам ще, дорогі читачі, нетипову, як для журналів взагалі, так і за задумом та його реалізацією, редакторську Післямову Олега Павліва. 

Щодо цього, збережу інтригу на все добре. Нехай накипає ваша цікавість… 

"Що сталося б з літературою, якби справа її не захищалася? У нас є свій касаційний суд – це майбутнє. Щасливий той, хто може постати перед ним". – писав колись Оноре де Бальзак

Щасливої ж вам мандрівки просторами віщої думки, дорогі наші добрі судді! Будьмо! Божого захисту вам і нам, і Україні нашій!

ПЕРЕМОЖЕМО ВСЕ.

Рогозяний Дід * (м. Мелітополь, Запорізька обл.) - письменник, перекладач з англійської на українську мови, тричі лауреат Міжнародної науково-літературної премії ім. Воляників-Швабінських Фундації Українського Вільного Університету (м. Нью-Йорк, США), член НСПУ, НСЖУ, НСКУ

* З міркувань безпеки авторів журналу "Мандрівник" із міст і сіл окупованих областей Південно-Східної України по-попередній домовленості між авторами журналу "Мандрівник" і журналом "Мандрівник" друкуються в журналі "Мандрівник" під творчими псевдонімами.

У вересні 2022 року в державному Національному заповіднику Києво-Печерської лаври у співпраці із Товариством "Опір Західної України" і Міжнародним чесько-українським часописом "Мандрівник" в рамках наукової лекції "Таємний архів української міжвоєнної (1918–1939 рр.), воєнної (1939–1945 рр.) й післявоєнної (1945–1991 рр.) еміграції в Чехословаччині, Польщі, Німеччині і Франції" видатного чеського і українського вченого Олега Павліва на науковій конференції "Музеї та реставрація в контексті збереження культурної спадщини" офіційно визнані Україною, як державою Товариство "Опір Західної України" і Міжнародний чесько-український часопис "Мандрівник" на державному рівні офіційно представляли Чехію, як державу в Україні.

У листопаді 2022 року в державній Міській бібліотеці в Празі у співпраці із Товариством "Опір Західної України" і Міжнародним чесько-українським часописом "Мандрівник" в рамках наукової лекції "Українська еміграція в міжвоєнній ЧСР" видатного чеського і українського вченого Олега Павліва офіційно визнані Чехією, як державою Товариство "Опір Західної України" і Міжнародний чесько-український часопис "Мандрівник" на державному рівні офіційно представляють Україну, як державу в Чехії.

Україна пишається науковцем Олегом Павлівом, який на державному рівні в столиці України від імені Чехії  представляє інтереси чесько-українських культурних взаємин в Україні.

Чехія пишається науковцем Олегом Павлівом, який на державному рівні в столиці Чехії від імені України представляє інтереси чесько-українських культурних взаємин в Чехії.

Ознайомитися із науковою лекцією "Таємний архів української міжвоєнної (1918–1939 рр.), воєнної (1939–1945 рр.) й післявоєнної (1945–1991 рр.) еміграції в Чехословаччині, Польщі, Німеччині і Франції" чеського і українського вченого Олега Павліва можна в програмі Національного заповіднику Києво-Печерської лаври та на офіційному веб-сайті Національного заповіднику Києво-Печерської лаври.

Ознайомитися із науковою лекцією "Українська еміграція в міжвоєнній ЧСР" чеського і українського вченого Олега Павліва можна в афіші Міської бібліотеки в Празі та на офіційному веб-сайті Міської бібліотеки в Празі.

Наукова лекція "Таємний архів української міжвоєнної (1918–1939), воєнної (1939–1945) й післявоєнної (1945–1991) еміграції в Чехословаччині, Польщі, Німеччині і Франції" в Україні і наукова лекція "Українська еміграція в міжвоєнній ЧСР" в Чехії присвячені 90-річчю Голодомору-геноциду в Україні у 1932-1933 рр. в яких завдяки рідкісним та унікальним матеріалам і документам української міжвоєнної (1918-1939 рр.), воєнної (1939-1945 рр.) і післявоєнної (1945-1991 рр.) еміґрації в Чехословаччині, Польщі, Німеччині та Франції із фондів та колекцій Архіву Мґр. Олега Павліва ім. Проф. Володимира Кубійовича науково обґрунтовані причини та наслідки Голодомору-геноциду в Україні у 1932-1933 рр.

     Судді мирські судять майно і людей. 

     Судді Божі судять країни і народи.

Олег Павлів, греко-католицький парафіянин

     Nad katedrálou nikdy nevlál cizí prapor, ani hákový kříž, ani rudá vlajka se srpem a kladivem. 

     I v obsazeném Hradě vždy zůstával ostrov Boží, i naší svobody.

Dominik Duka, římsko-katolický kárdinal

Каждый человек рождается в то время, которое максимально подходит для его личного спасения.

Амвросий Оптинский, православный старец

Зустріч Архангела Михаїла, Кардинала Дуки і Магістра Павліва на Службі Божій в Кафедральному Соборі Св. Віта на Празькому Граді в місті Прага у Чеській Республіці...

Воїни Божі, Вікарії Божі і Судді Божі...

Вічні, Великі, Святі...

На знимках:

№ 1. Архангел Михаїл і Магістр Павлів на Службі Божій в Кафедральному Соборі Св. Віта на Празькому Граді в місті Прага у Чеській Республіці, 2 жовтня 2022 року (Фото: Товариство "Опір Західної України")

№ 2. Кардинал Дука із Чехії, Єпископ Блажний із США та ін. на Службі Божій в Кафедральному Соборі Св. Віта на Празькому Граді в місті Прага у Чеській Республіці, 2 жовтня 2022 р. (Фото: Олег Павлів)

Dílo Jana Amose Komenského "Boj Michala a andělu jeho s drakem a anděly jeho" poukazuje na to, že boj mezi dobrem (archandělem Michalem) a zlem (drakem Satanem) se projevuje i hlasy pravych a falešných proroků...

Із книги Jan Kumperа / Jan Amos Komenský : poutník na rozhraní věků. - [Vydaní I]. - Ostrava : Amosium Servis ; Nakladatelství Svoboda, 1992. - 372 s.

* * *

В усьому винні недостатньо освічені і замало начитані росіяни і українці причина наслідків конфлікту і страждань Росії і України в Російсько-Українській війні.

Ні в чому невинні освічені і начитані росіяни і українці наслідки причин конфлікту і страждань Росії і України Російсько-Українською війною.

Творчий колектив журналу "Мандрівник"

* * *

У фондах та колекціях Архіву Мґр. Олега Павліва ім. Проф. Володимира Кубійовича й Приватної бібліотеки Олега Павліва ім. Григорія Сковороди віднайдена ґазета російської діяспори в міжвоєнній Чехословацькій Республіці "Информаціонная Газета" (укр. "Інформаційна Газета") (№ 12, І-й рік видання, 1933 р.).

В газеті збереглася цікава інформація про те, що виявляється, в столиці - місті Прага міжвоєнної Чехословацької Республіки 20 листопада 1933 року відбулося, цитуємо: "зібрання Молодоросів у великому залі Слов'янського Острову."

На знимку із зібрання Молодоросів відображені дуже цікаві плакати із лозунгами Молодоросів, зокрема такий: "Ни Бѣлые, ни Красные, а Русскіе" (укр. "Ні Білі, ні Червоні, але Росіяни").

Як виявляється, в результаті Громадянської війни в Росії 1917-1922 рр. появилися такі росіяни, які не підтримували ні білогвардійців, ні червоноармійців.

Із журналу "Мандрівник" (№ 7, 2021 р.)

* * *

З чеської переклав Мґр. Олег ПАВЛІВ

СОЮЗ МОЛОДОРОСІВ В ЧСР

ФОНДУ РОСІЙСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Прага 2, Спалена 21

Фонд "Національна Росія"

№ 155/4                                                                                                                                                                В Празі, 4.12.1933 р.

Ваша Високість,

У важкому моменті історії Росії її бойові передові "Союзу Молодоросів" сміють звернути Вашу увагу на діяльність 

"Фонду Російської Національної Революції".

Тяжка доля привела російський народ до руїн, голоду і жебрацтва.

Ціною багатьох мільйонів найкращих синів народу, Росія отримує відпущення своїх гріхів.

Проблиском національного гніву, повстання, в жорстоких і кривавих змаганнях палає східна Європа.

Люта боротьба з комунізмом за національне визволення Росії ведеться на життя і смерть. Революційна боротьба за свободу слов'янської Росії, яку веде Союз Молодоросів, яка об'єднує найактивніші сили російської еміграції в 24 країнах світу приклавши всіх зусиль наближається до поставленої мети. Єдиною дорогою для перемоги над комунізмом є РОСІЙСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ.

Її девізом є: НІ БІЛІ, НІ ЧЕРВОНІ, АЛЕ РОСІЯНИ.

Думки Російської національної революції об'єднують всі народи великої Росії з натхненням будувати свою вільну країну.

Під її прапором немає місця ні для реакції, ні для партійності.

Російська національна революція неминуче наближається.

Її поступова перемога не знає перешкод.

Її опоненти безвладні. Її прихильники її можуть і повинні своєю жертовністю здобути.

ХТО БАЖАЄ РОСІЙСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ Є ПРИХИЛЬНИКОМ УСЬОГО СЛОВ'ЯНСТВА. АДЖЕ ДОЛЯ СЛОВ'ЯНСТВА Є НЕРОЗЛУЧНО ПОВ'ЯЗАНА З ДОЛЕЮ РОСІЇ І БЕЗ СВОБОДИ СЛОВ'ЯНСЬКОЇ РОСІЇ НЕМАЄ ВІЛЬНОГО СЛОВ'ЯНСТВА.

Тому допомога Фонду РНР, яка веде революційну працю в Росії, є допомогою Слов'янству.

РОСІЯ, ЯКА СТІКАЄ КРОВ'Ю, ЧЕКАЄ ВАШОЇ ДОПОМОГИ.

ОЧИМА 160 МІЛЬЙОНІВ СВОЇХ ЖИТЕЛІВ РОСІЇ З ВІРОЮ І НАДІЄЮ ДИВИТЬСЯ ДО ВАШОГО СУМЛІННЯ.

НЕЗАЛИШАЙТЕСЬ БАЙДУЖИМИ.

ДОКАЖІТЬ ВЧИНКАМИ, ЩО ВИ ПРИХИЛЬНИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ РОСІЇ. ДОПОМОЖІТЬ ТВОРИТИ ІСТОРІЮ СЛОВ'ЯНСЬКОЇ РОСІЇ.

З проявом глибокої поваги,

в. о. Голова Фонду РНР 

Генерал Армії Микола Шиллінґ /підпис/

в. о. Голова Союзу Молодоросів в ЧСР

Борис Чернавін /підпис/

Скарбник Фонду РНР

Інж. Олександр Абжолтовський /підпис/

Печатка /Союзъ Младороссовъ ЧСР (укр. Союз Молодоросів ЧСР/

На знимках:

№ 1. Газета "Інформаційна Газета" (№ 12, 1933 р.) із фондів та колекцій Приватної бібліотеки Олега Павліва ім. Григорія Сковороди

№ 2. Звернення в. о. Голови Фонду РНР Генерала Армії Миколая Шиллінґа, в. о. Голови Молодоросів в ЧСР Бориса Чернавіна і скарбника Фонду РНР Інж. Олександра Абжолтовського, 1933 р. із фондів та колекцій Архіву Мґр. Олега Павліва ім. Проф. Володимира Кубійовича

Jen prostřednictvim výchovy a vzdělaní jednotlivce se lze pokusit o všenapravu lidstva v mírovem, snašenlivem a demokratickém duchu...

Jan Kumpera

Незвичайний і Поважний Народний Посол України в Чеській Республіці Олег Павлів пішов на підвищення. 

За великі наукові, літературні й громадські заслуги перед Чехією, Європою, світом на піку своєї слави видатний українських вчений, письменник, громадський діяч Олег Павлів отримав в Чехії високу нагороду підвищенням на посаді наукового співробітника Університету Яна Амоса Коменського в Празі.

Університет Яна Амоса Коменського перший в історії Чехії незалежний від Чеської Держави приватний чеський університет в Чеській Республіці.

Олег Павлів перший в історії Університету Яна Амоса Коменського незалежний від Української Держави приватний український науковий співпробітник Університету Яна Амоса Коменського в Чеській Республіці.

Українець Олег Павлів досягнув великого успіху в науці, літературі, громадській діяльності у Чехії, Європі, світі без помочі України і Україна українцю Олегу Павліву не допомогла, як держава, для того, щоб Чехія, Європа, світ поважали українця, як громадянина Олега Павліва з України, як держави.

Україна досягла великого успіху в науці, літературі, громадській діяльності у Чехії, Європі, світі завдяки помочі українця Олега Павліва і українець Олег Павлів допоміг Україні, як громадянин, для того, щоб Чехія, Європа, світ поважали Україну, як державу з українцем, як громадянином Олегом Павлівом.

На знимках:

1. Науковий співробітник Університету Яна Амоса Коменського в Празі Олег Павлів біля Університету Яна Амоса Коменського в Празі (Фото: Товариство "Опір Західної України", 2022 р.)

2. Вчитель народів Олег Павлів із книгою Яна Амоса Коменського "Вчитель народів" (Фото: Товариство "Опір Західної України", 2022 р.).

З ініціативи Товариства "Опір Західної України" успішно реалізований проект "Українська книгозбірня закордон".

Книги і часописи Товариства "Опір Західної України" видані друком в українських видавництвах (Видавництво "Нова Зоря" і Видавництво "Лілія") передані на розвиток європейських бібліотек у Чехії (Міська бібліотека в Празі), Польщі (Національна бібліотека Польщі) і т. д...

Проект "Українська книгозбірня закордон" перший в історії України та поза її межами з початку Російсько-Українського військового конфлікту літературний проект заради популяризації гідних української літератури й вартих визнання в Європейському Союзі українських письменників і редакторів українських книг і часописів українських видавців і видавництв інтереси яких в Європейському Союзі представляє гідний української літератури й вартий визнання в Європейському Союзі український письменник і редактор українських книг і часописів українських видавців і видавництв Олег Павлів.

На знимках: 

№ 1. Голова Товариства "Опір Західної України" біля Міської бібліотеки в Празі, Чехія (Фото: Товариство "Опір Західної України, 2022 р.)

№ 2. Голова Товариства "Опір Західної України" біля Народної Бібліотеки у Варшаві, Польща (Фото: Товариство "Опір Західної України", 2022 р.)